3. Поломка

Богдан не встиг навіть ковток зробити, як корабель різко здригнувся.
— Що за...?! — він ухопився за стіну, а кавоварка полетіла в повітря, розбризкавши темні краплі по панелі.
Світло моргнуло і зникло на моніторі пілота  вискочило чевроним: “ Виявлено аномалію у головному блоці стабілізації енергополя. Ймовірне пошкодження гравітаційного стабілізатора.”
Боб, який саме щось колупав під панеллю управління, підняв голову:
 — Прекрасно. Без стабілізатора ми або розмажемося об перший астероїд, або розгойдаємось, як п’яний єнот на дереві.
— Тільки не панікуй, — буркнув Мазур, — я, локалізую зону пошкодження.
Рокі, валялась на підлозі, бо не втрималась на ногах, підвелась та роздратовано схрестивши руки фиркнула — Я так і думала твоя “Джульєтта” не долетить і до першої заправки. 
Мазур відмахнувся від неї, і пішов витирати розлиту каву. — Боб, оцінка збитків? 
— Великі!, — буркнув Боб. — Бо якщо стабілізатор справді здох, то це буде дуже боляче для гаманця.
— Гаманця в нас немає, — додав Мазур. — У нас навіть кави вже немає.
— Ну, чудово. Залишилось тільки продати мене на запчастини. За мій корпус дадуть більше ніж за той раритетний тостер, — стиснув маніпулятор Боб.
Мазур зітхнув і впав на стілець. — Схоже, наша подорож закінчилась раніше, ніж почалась.
У цей момент тихо заговорив Абрахам, який до цього спокійно сидів у темряві, підсвічуючи себе полум’ям люльки:
— Джентльмени, дозвольте втрутитись. Я покрию всі витрати.
Боб підняв сенсор і пирхнув:
— Слухай, діду, а з якого це переляку ви такі добрі та щедрі? Я, звісно, поважаю старість, але витрачати пенсію на нас — це вже не щедрість, а загострення деменції. Абрахам повільно випустив хмару диму, зробив паузу й, із ледь помітною усмішкою, промовив своїм лондонським, майже академічним акцентом:
 — Тоді дозвольте представитися належним чином. — Він манірно підняв підборіддя. — Лорд сер Абрахам Ам Уістлер, восьмий спадкоємець стародавнього роду Уістлерів з Альдебарана.
Він легко вклонився, не встаючи з місця. Тростина з зеленим каменем блиснула у його руці серед  тьмяного світла.
 — Мій рід древній, непристойно багатий і безнадійно знуджений, — продовжив він спокійно. — Тож якщо я вже тут, вважайте це не щедрістю, а своєрідною розвагою старого аристократа
Пес Чапі повільно сповз із дивану й гавкнув.
 — А це Чапі, — урочисто додав Абрахам, показуючи на пса. — Без титулу, зате з бездоганним чуттям до особливих речей. І, здається, він щойно щось знайшов просто під нашими ногами.
Усі перевели погляд від Абрахама до пса, який саме обнюхував блискучий трикутник, що мерехтів на підлозі.
— Оплачу все, якщо ми розгадаємо, що це за артефакт випав у міс... — він зробив легкий уклін головою в бік Рокі.
Та похитала головою і її погляд спалахнув чи то гнівом, чи то втомою.
 — Якщо чесно, я й сама не знаю, що це. Але саме через цю кляту штуку за мною ганяються пів Татуїна -6.
 Вона підняла сумку, що лежала поруч, і роздратовано змахнула пил із подертої сукні.
 — Я думала, це просто дорогоцінність. А тепер схоже, що це квиток у пекло.
— Напевно, дорогий, — буркнув Боб, нахиляючись до артефакту. — Якщо вже через нього стріляють, то це явно не підробка з галактичного маркету “Епі-космос-центр”.
Мазур підняв трикутник і почав розглядати. Легке світло від артефакту відбилось на його щетині золотим відблиском.
 — Ні, це щось більше, — сказав він тихо. — Я бачив подібні позначки, на схожій тільки трохи більшій піраміді лише раз. І якщо не помиляюсь, єдиний, хто може сказати, що воно таке, — це той клятий колекціонер на Аргосі.
Боб загорівся червоним індикатором:
 — Тільки не вона! Тільки не Галина Іванівна! — прокотився він туди-сюди, як зламаний пилосос. — Та психована колекціонує все, що рухається. І не рухається теж! 
— Перебільшуєш, — усміхнувся Мазур.
 — Перебільшую?! — вигукнув Боб. — Це ж вона тобі пропонувала десять тисяч юнітів за мене як за експонат “Моделі із дефектом Волі”!
 — Звучить правдоподібно, — втрутилася Рокі, посміхнувшись. — У тебе ж дефект не лише волі, а й фільтра на язик.
— Дякую, леді, — хмикнув дроїд. — Компліменти приймаю у кредитах або юнітах..
Мазур підкинув артефакт у руці — Отже, вирішено. Ми летимо на Аргос. 
Абрахам, тихо засміявся, покрутив тростину у пальцях і промовив:
 — Ну що ж… схоже, наш політ щойно перетворився на місію.
— Авантюру, — поправила Рокі з лукавою усмішкою.
 — Та хіба є різниця? — кинув Боб. —  Коли поруч ти, як не крути, це катастрофа, — додав Боб, і це прозвучало не як докір, а радше як комплімент із присмаком бластерного диму.
 Мазур посміхаючись обвів поглядом усіх вигукнув: — Джульєтто, курс на Аргос. І, будь ласка, не вбий нас по дорозі.
— Кеп..якщо, що у нас корабель без свідомості! —  відповів Боб мазуру тихим голосом. — Вихід на траєкторію через двадцять п’ять секунд.
Абрахам затягнувся димом — Знаєш Чапі, — сказав він, й погладив його між вух, — мені здається, ця подорож стане початком чогось значно більшого, ніж просто авантюра.