1. Татуін-6 Бетельгейзе

Джульєтта різко затрусилась і сіла на посадковий майданчик порту "Татуін-6 Бетельгейзе".
За ілюмінатором, замість космічної величі, відкрився краєвид, який радше нагадував міжгалактичну барахолку, ніж цивілізований термінал.
Шлюз відчинився, і першими, тримаючись за руки, вийшло літнє подружжя — обоє в капелюшках із динамічним захистом від дощу та пилових бур. Їхня валіза на гравітаційних колесиках час від часу бурчала, вимагаючи зарядки акумулятора.
Слідом вискочив високий чоловік років тридцяти трьох — міцний, засмаглий, із триденною щетиною, та тією усмішкою, яку мають лише ті, хто щойно вислухав три години нудних історій стареньких.
— Дякую, що скористалися сервісом Uber-Orbital! — весело вигукнув він, проводжаючи стареньких рукою. — Сподіваюся, подорож вам сподобалася! Не забудьте оцінити поїздку у додатку, а то мені знову знімуть бонуси!
— Ми поставимо тобі всі зірочки, синочку, — зворушено мовила бабуся, — якщо знайдеш наш багаж. Він, здається, десь утік.
— Звісно, — посміхнувся пілот.  — Та він не втік, його просто поцупив мій робот, — пробурмотів він уже собі під ніс.
Щойно старенькі зникли в натовпі, з трюму корабля “Джульєтта” почувся скрегіт, ляск і лайка трьома мовами:
— Так! Одразу кажу — нічого я не крав!
З клубів диму велично виїхав Бобслай — гіро-дроїд із подряпаним корпусом, на якому гравіюванням красувався напис: “Роботи теж бачать сни”.
На маніпуляторі він тримав невеликий блискучий предмет, який підозріло нагадував… тостер.
— Тостер?! — вирячився Мазур.
— Не тостер, а Pudu-T300 із тритію-гербері! — гордо проголосив дроїд. — Такі вже не виробляють! Його сплав заборонено понад шістдесят років! Ти знаєш, скільки він коштує на чорному ринку?
— Не маю жодного бажання знати, — зітхнув Мазур. — Ми ж тільки-но приземлились!
— От і добре, — задоволено буркнув Боб, ховаючи тостер у відсік під маніпулятором. — Бо за цей "мотлох" можна вторгувати сотню юнітів і купити пів блока палива.
— Ти збожеволів! Вони ж його шукатимуть!
— Якщо вони досі користуються тостером із 2750 року, то знай — ці старі завжди страхують багаж, — огризнувся Боб і впевнено покотився вперед.
— Боб, одного дня тебе розберуть на гайки, — кинув Мазур.
— А тебе — на органи, — відрізав дрон і зник у натовпі, вигукуючи: — Таксі! Міжзоряне таксі! Дешеві бар-стрибки!
Мазур лише закотив очі, витяг розкладний стільчик і поставив його прямо перед носом Джульєтти. З-під купи барахла дістав табличку: “Uber-Orbital. Ліцензований пілот — Мазур Богдан. Найдешевші перевезення. Кур’єрські послуги. Швидкі бард-стрибки!!”
Закинувши ноги на ящик із написом “Не відкривати без рукавичок”, дістав зі схову допотопні накладні навушники у ретро-дизайні, і надягнув їх на вуха з таким задоволенням, наче хтось інший надягав корону. Потім дістав подряпаний, але вперто живий артефакт. Тицьнув пальцем по екрану — і з амбушур розлився тисячолітньої давнини трек Океан Ельзи - 911
На екрані спливли нотатки: 1. Перевірити: бард-ядро, гідрокомпресор і стабілізатори.
2. Купити на базарі: ущільнювачі, каву (нормальну!), новий ремінець для годинника Casio.
3. Нагадування: вигнати Боба.
— До речі, — озвався Бобслай у внутрішньому каналі, — ти знову слухаєш цей старий трек?
— Він вічний, — Богдан ледь хитав головою в такт. — На відміну від цін на паливо.
Він підняв очі. Уздовж алеї тягнувся ряд кораблів-таксі — від блискучих "ластівок", де екіпаж у білих рукавичках подавав шампанське, до потріпаних "ящиків", що трималися на гумці, скотчу та чесному слові. Водії куняли, грали, курили вейпи, лайкали один одного у соціальній мережі. Татуін-6 жив своїм шаленим життям.
 У повітрі гуділи транспортні дрони, сипалися іскри з несправних неонових ламп, а звідусіль лунали крики прибулих, що тонули в музиці з десятка старих платівок.
 Повітря змішувало запахи смажених протеїнових пиріжків, шаурми та паленої проводки.
Між рядами контейнерів бариги торгували запчастинами "з гарантією на три стрибки", з динаміків сипалися оголошення різними мовами, а дітлашня тицяла пальцями в зорельоти, вигукуючи щось одне поперед одного.
Над усім цим лунали знайомі вигуки закликачів:  — Рейси на Вега-Прайм! На Вега-Прайм підходимо! Капітан без ліцензії — дешево й чесно! На Вега-Прайм!
Повз проходила група трогіанських моряків у рибних комбінезонах, із пляшками пива “Янтар” у руках. Над їх головами миготіли голограми реклами:  “ТАТУІН-6 — ВОРОТА ДО СПРАВЖНІХ ПРИГОД!”
Мазур потер носа й пробурмотів: — Обожнюю цю діру… Тут навіть Wi-Fi ловить тільки під знаком “Не паркуватися”.А тим часом Боб котився вузьким проходом між рядами торговців, тримаючи під маніпулятором тостер-раритет і бурмочучи собі під ніс: — Не крав, а позичив… Не крав, а позичив… — як мантру, щоб совість не підключалась.
Раптом просто перед ним з’явився чоловік у плащі, ніби з минулого століття, що тримав за повідець пса розміром із моторний відсік Джульєтти.
Боб різко загальмував — колесо пискнуло.
— Святі процесори… — прошепотів він. — А це що за реліктова реконструкція? Костюм із 2025 го року?
Собака гаркнув і Боб аж смикнувся назад. Він миготінням сенсорів окинув чудовисько й пробурмотів: — О-о, чудово. Величезна куля шерсті з пащею, яка здатна відгризти мені Wi-Fi-модуль… Що ж день вдався!
— Спокійно, Чапі, — тихо мовив чоловік з англійською пихатістю.  — Він просто… нервовий.
— Я не нервовий! Я стратегічно обережний! — огризнувся Боб.
— Ти — дивна машина, — усміхнувся чоловік.
— А ти — дивна людина. І що? Ми обидва зламані системою, тільки я хоча б маю безплатний інтернет, — відрізав Боб і покотився далі, бурмочучи: — Якщо цей дід і його пухнаста ядерна бомба ще раз гавкнуть — здам їх у музей разом із тостером!
Уістлер провів його поглядом, потім помітив картонну табличку, де на стільчику сидів Мазур.
На ній чорним маркером було написано: “Uber-Orbital. Ліцензований пілот — Мазур Богдан. Найдешевші перевезення. Кур’єрські послуги. Швидкі бар-стрибки!!”
— Мазур, значить… — тихо мовив Абрахам, нахилившись і погладив за шию пса.
Чапі сів поруч, висолопив язика й почав голосно сопіти.
— Так-так, друже, — посміхнувся Уістлер. — Схоже, ми щойно знайшли те, що шукали.