Глава 26

За приблизно годину часу перебування на заході, ввічливих розмов, наполовину щирих, але добре натренованих посмішок і кілька келихів хорошого шампанського, Ванессі та її друзям стало зрозуміло одне — майже ніхто не знав справжньої причини чому їх сюди запросили, а Даріус, ким би він не був, був достатньо обережний аби не показуватися на людях зайвий раз.

Ванесса могла це зрозуміти, однак це ставило під загрозу їхню ідею прийти сюди, адже вона могла закінчитися нічим.

Боковим зором вона постійно старалася знаходити когось зі своїх друзів. Вони, здається, зрозуміли те саме що й вона, і тепер для них у повітрі зависла напруга, вдавати безтурботну посмішку ставала дедалі важче, через хвилювання вона постійно коротко озиралася на всі боки, намагаючись зрозуміти, чи не чатує на них десь небезпека. При цьому Ванессі довелося ще й постаратися аби це виглядала якомога простіше і природніше зі сторони, аби її зайвий раз не помітили інші гості і не запідозрили.

Раптом двері відчинилися і до зали увійшов чоловік у класичному костюмі і з елегантною палицею у руках. Дівчина одразу відчула, що чоловік був небезпечний і явно звиклий до авторитету і до того, що всі його накази миттю виконуються.

Рука вже за звичкою злегка торкнулася руків’я пістолета, що був захований під елегантну спідницю її вбрання.

— Вітаю, любі гості. — спокійно промовив чоловік. — Дякую, що всі ви завітали сьогодні сюди, аби розділити цей момент. Для багатьох, хто бачить мене вперше, звіть мене просто Даріус. Я покликав вас сюди аби поговорити про справи і знайти, сподіваюся, чимало нових друзів.

Ванесса завмерла щойно почула його ім’я. Боковим зором дівчина знайшла решту своєї команди, їх реакція була подібна до її.

— Нажаль, мої плани були змушені дещо змінитися. — продовжив Даріус. — На нашу скромну зустріч прийшли несподівані гості. Люди, яких не мало тут бути і які прагнуть нічого іншого як знищити мене. Це такі собі бунтарі, якщо вам завгодно, що зараз прикидаються одними з нас, та насправді лише чекають на слушну нагоду аби вдарити, щойно ми послабимо свою пильність. 

Ванесса вловила якийсь швидкий рух збоку.

Це був Еммет. Йому вдалося вчасно помітити одного з охоронців, що прямували прямо на Ванессу. Решта натовпу цього не побачила, та охоронець мав на руці кастет і збирався першим напасти. Еммет зреагував швидко і наніс контрудар ще до того як їх неочікуваний супротивник встиг замахнутися як слід.

Атакувати першим було помилкою, і це їх виказало, та подумати про це Еммет встиг вже коли завдавав удар по охоронцю. 

Наступної миті у залі розпочався хаос.

Хтось закричав, хтось помчав до ліфту, бажаючи покинути це місце, хтось почав шукати місце де можна було б сховатися і робив це, щойно знаходив можливість. Решта з тих хто ще не визначився що саме їм робити, просто відступили, звільняючи простір. 

— Дарма ви сюди прийшли. — холодно промовив Даріус. — Варто було краще це продумати. Тут на вас не чекає нічого окрім як смерть. — промовив Даріус. Він уже збирався було і сам потягнутися до своєї зброї, однак завмер, щойно помітив ще одну постать у залі.

Ця постать була в стороні, позаду колони, і, вочевидь, воліла б залишатися непоміченою для решти гостей. На гості була довга сукня і красивий вишиваний по краях каптур який повністю приховував її обличчя і особистість. На грудях виднілася вишивка із тим самим знаком що був у листі який Даріус досі не викинув і зараз продовжував тримати у руці. Побаченого було уже більше ніж достатньо аби змусити фон Дрейка напружитися. Наступної миті постать повернулася до бійки, що зараз розпочиналася у залі, а потім похитала головою, і Даріусу не треба було гадати аби знати, що Таємна Тіньова Рада була розчарована у ньому через цей промах, як і було сказано у тому самому листі. 

Удаючи спокій Даріус покинув залу, а двері за ним зачинилися.

— Покидьок! — кинув йому вслід Дункан.

Охорони ставало дедалі більше, Еммету вже доводилося боротися одразу із трьома І хоча для нього це не було проблемою, підходили ще супротивники.

Ванесса миттю скинула пістолет і першим пострілом прибрала того, що збирався підкрастися до Дункана.

У залі від звуку пострілу, здається, стіни ніби задрижали, такою химерною і сильною тут була луна.

З другим охоронцем, що прямував до нього, Дункан вже розібрався сам. Ванессі ж довелося палити не переставаючи. Питання безпеки гостей її зараз майже не хвилювало. Коли вони тут, то явно нічого доброго не замислили. Дівчина встигла помітити ще одного охоронця ліворуч від себе. Той вже майже дістав і свою зброю з-під піджака, та Ванесса була швидшою за нього.

Далі довелося різко розвертатися в інший бік і вкласти пострілом ще одного посіпаку Даріуса.

Дункан старався триматися поруч і теж озирався, аби не прогавити жодного з їхніх ворогів, аби ті не заскочили їх зненацька.

За кілька хвилин такої метушливої, але при цьому точної з її боку стрілянини, у Ванесси закінчилися патрони і довелося діставати інший пістолет — на перезарядку зараз не було часу.