Глава 22

Це була чи не перша ніч за останні кілька тижнів, коли Ванессі вдалося добре поспати.Дівчина прокинулася доволі рано. 

Айві ще мирно спала та дівчина не наважилася б її розбудити. Настільки тих наскільки це взагалі було можливо Ванесса встала зі своєї імпровізованої кроваті і тихо прокралася до дверей. На її щастя двері не скрипіли, і їй вдалося покинути кімнату не розбудивши дівчинку.

Вона була вже не першою хто сьогодні рано встав.

У вітальні вже сидів Дункан і про щось спілкувався з Лінкольном. 

— Доброго ранку. — весело промовив Дункан щойно побачив дівчину. — Добре спалося?

— Краще ніж зазвичай. Щось нового? — поцікавилася дівчина.

— Ні. Чекаємо поки усі прокинуться. — відповів їй Лінкольн. — З того що я вчора встиг запам’ятати, то можу сказати, що швидше за все мені вдасться доволі швидко полагодити наш автомобіль прямо на місці, але для цього потрібно буде трохи часу. Якщо наші переслідувачі збилися зі сліду, то це добре.

— Та якщо вони здогадаються вистежити нас там, зрозумівши, що ми повернемося, то ми можемо вскочити в пастку. — закінчила за нього думку дівчина.

— Ми можемо розділитися. — запропонував Дункан. Хтось із нас піде з Лінкольном до авто, а хтось добиратиметься в інший спосіб.

— Тоді знайдіть цей інший спосіб. — підказав Оскар, спускаючись вниз сходами. Еммет, Фред та Лінкольн йшли прямо за ними.

Каміла щось робила на кухні, Ванесса вже відчувала запах смаженого хліба, Седріка ж ніде не було видно. 

— Ми могли б дістатися пішки. На вулицях зараз достатньо багато людей і діяти так відкрито вони навряд чи ризикнуть. — запропонував Фред. — Або ж скористатися громадським транспортом.

— А куди саме ви хочете попрямувати? — поцікавився Циріл. — Ми планували усе лише до частини з другим виходом з тунелю, ми її зробили. Далі що?

— А це вам зараз можу сказати. Точніше не я, а мій скромний помічник. — сказав Оскар виставляючи на маленький журнальний столик перед ним невеликого механічного павучка.

— Це що….

— Той самий, якого я лишив у тому маєтку коли ми накивати п’ятами вирішили. Вчора вночі він повернувся як я й казав. Мені вдалося розшифрувати плівку, та сам запис я ще не слухав.

— А в тебе є на чому? — поцікавився Фред.

— Звісно ж. — з цими словами Оскар дістав з кишені невеликий планшет і щось коротко на ньому натиснув, після чого взяв свого механічного шпигуна і посадив просто по центру планшета. 

На кілька секунд все було тихо і чути було лише тихе клацання десь всередині самого павучка.

Нарешті почав долинати звук запису. Перші кілька секунд були нечіткими, здається павучок тоді лише пробирався до потрібного місця, щоб почати запис саме розмови, та потім стало чутно чіткі голоси і все що вони казали.

Друзі напружено вслухалися в кожне слово і кожну фразу. Кожен з них намагався зрозуміти з цього настільки багато наскільки це взагалі було можливо. Циріл трохи нервово постукував по столу пальцями, вочевидь, все обдумуючи. Еммет задумливо почухав підборіддя поки слухав цей короткий запис, а Лінкольн немов би застиг на місці і боявся зайвий раз поворухнутися.

Нарешті запис скінчився, павучок не рухався, та планшет під ним перестав світитися як робив це до цього і Оскар заховав обидва пристрої собі назад до робочої сумки.

— З хороших новин — у них у самих не все так добре як могло б здаватися, з поганих новин — все інше. — дещо ніяково намагався розрядити обстановку Фред.

— Хто такий цей Даріус? — розмірковував вголос Циріл. — Один з їхніх ватажків, вочевидь.

— Але не вся влада належить йому якщо в мафії є люди які мають можливість змістити його з цієї посади. — додав Еммет. — Хто б не були ці люди, вони явно знають що роблять і точно їм це не вперше.

— Але вони явно не налаштовані втручатися напряму. — заперечила Ванесса. — Якщо вже обирати, то цей Даріус зараз може бути для нас більшою загрозою.

— Щойно він збагне що його хочуть вигнати, почне борсатися і кидатися як оскаженіле цуценя, не розбираючи кого він кусає. А такий противник стає небезпечнішим, адже стає непередбачуваним. — кивнув Лінкольн.

— Знати б про який захід вони говорили. — задумливо протягнув Фред. — Може від цього ми б мали за що вхопитися і з чим далі працювати.

— А я знаю в кого спитати. — відповів Циріл.

— І в кого ж? — поцікавилася Ванесса.

— А не очевидно? В мого брата. Судячи з того, що ми тут чули, то він також буде запрошений на цей захід, що б це не було насправді. Тоді знатимемо напевне, а якщо пощастить, то й запрошення зможемо дістати. Наскільки я правильно пам’ятаю на такі події зазвичай присилають по декілька запрошень на одного гостя аби він мав змогу запросити когось іще, кого вважатиме за потрібне.