Глава 21

— Тобто як це розуміти, ви не знаєте що про це сказати! — Даріус так сильно вдарив кулаком по своєму робочому столу, що здавалося, ніби стіл зараз просто трісне і розколеться надвоє від удару. Декілька його агентів, що стояли зараз перед ним і прийшли сюди, до його маєтку, аби відзвітувати, нервово здригнулися. Вони рідко бачили Даріуса у такому гніві як зараз, і розуміли, що будь-яке необережне слово чи навіть погляд або жест можуть розлютити його ще більше, і тоді щонайменше один із них ризикував не вийти звідти живим.

А цього ніхто не хотів.

— Вони якось переховувалися від нас увесь цей час. — нарешті ризикнув подати голос один з агентів.

— Кілька простих робітників, які донедавна навіть і знайомі між собою не були раптом зуміли обдурити цілу мережу таємних спостерігачів!? Що ще мені розкажете, що потім цим бовдурам просто пощастило абсолютно випадково пройти повз того покинутого маєтку, і ще більш випадково вони зламали вхід до підземного тунелю, що був там розташований. І все це після того, як ми маємо з’ясувати цей незрозумілий випадок з підривом іншого тунелю, геть у протилежній частині міста. — Даріус ледь не кипів від злості. — Краще вам мати зараз хоч якесь пояснення чи виправдання.

— Можливо перший підрив теж влаштували вони. —  подав голос другий агент. Здається його звали Нік, та  Даріус не пам’ятав точно як його звали і заморочуватися аби запам’ятати він не збирався. Не зараз принаймні. 

— І як тоді це можливо? — вимагав голова мафії. — Тільки не кажи що магічні збіги подарували їм дві такі можливості. Для таких дій потрібна мапа усій тунелів міста, а вона є лише у дуже обмеженого кола осіб. Вона не могла потрапити в руки простих містян.

— Вочевидь, вони знайшли спосіб, пане.

— На що це ти тут натякаєш?

— Ймовірно, в наших колах є зрадник. — прямо відповів агент.

— То напружте свої п’яті точки і зробіть так щоб цей щурячий агент вже вдосвіта був переді мною і брав відповідальність за свої вчинки. Про решту я подбаю. І краще вам знайти спосіб переконатися що ця команда, чи ким вони себе там вирішили вважати, мертві і не завдадуть нам більше клопоту. — Даріус різко сів назад у крісло перед своїм столом, складаючи руки перед собою. Він залюбки і сам розібрався б із цією, тепер доволі серйозною проблемою, та зараз він мав подбати про підготовку до урочистого заходу, який мав не лише підтримати і покращити його репутацію, а й залучити і додати нових можливих союзників і спільників. Це могло бути більше ніж корисно, особливо для тієї справи, що вони затіяли разом із його тестем, Генріхом Варменом.

Агенти коротко вклонилися на знак своєї шани перед авторитетом Даріуса і поспішили миттю покинути приміщення, побоюючись, що Даріус може змінити свою думку щодо них і почати карати будь-кого, хто трапиться йому на очі і байдуже чи справді він чи вона винні втому, що сталося чи ні.

— В голові якось не вкладається. — зітхнув один з агентів коли вони вийшли за двері. Його звали Тімоті і він вже давно працював на мафію, декілька десятків років. Його напарник по справі, Вінсент був дещо молодший і працював не так довго, та навіть для нього ідея зрадити мафію і якось допомагати її ворогам вважалася дивною і такою, що складно уявити.

— В кого взагалі могла б бути та мапа, що він зумів її передати? — радше до самого себе запитав Вінсент.

— Найімовірніше, що це той, хто мав доступ до архіву. І особливо тих його секцій, що відповідають за старі документи. Останній примірник такої мапи було знищено багато років тому, якраз для запобігання повторенню подібних ситуацій. — продовжував роздумувати Тімоті.

— Хто міг би знати що така мапа взагалі існувала?

— Багато хто. Чутки ходять давно, особливо серед наших. Може хтось щось випадково розказав, а шпигун і підслухав.

— Але тоді чи не знали б ми про проникнення в архів, якого не мало б  бути?

— Можливо. Хіба що шпигун спеціально там працює і має доступ так, щоб не виказати себе і ніхто досі цього не помітив.

— Не думаю.

— Чого це?

— Ти подумай, скільки важливих документів зберігається в архіві. Якби вони і справді були у руках шпигуна, наші вороги вже давно б усіх нас знищили. Але ж цього досі не сталося.

— То гадаєш це все ж хтось зі сторони?

— Ймовірно. Треба шукати того в кого був мотив.

— На прикметі є лише одна людина.

— І хто ж це?

— Ніхто насправді. Хлопчина один. Доєднався до нас місяць чи два тому. Він того не надто хотів, та я чув, що в нього не було вибору. Точніше йому сказали або смерть або працюєш на нас.

— А за що його тоді хотіли вбити?

— Він дещо про нас та нашу діяльність дізнався. Точніше про одного з наших давніх агентів та інформаторів. Спочатку його хотіли просто застрелити, та потім вирішили дати йому шанс врятувати власну шкіру.

— Цей хлопець, чи хто він там може бути серйозною проблемою, якщо це й справді він. Гадаю варто до нього навідатися і все розпитати.