Глава 20

Щойно стало зрозуміло, що за ними розпочалася справжнісінька облава, Дункан не вагався. Він втис педаль газу у підлогу, майже не розбираючи дороги. Циріл теж не встигав підказувати. Зараз головним завданням було просто відірватися від переслідувачів, а вже потім можна було подумати куди саме їм податися, аби це було безпечно. Та й чоловік і сам не міг би зараз достатньо швидко згадати жодного підходящого місця.

Ванесса не дозволила цим раптовим перегонам із мафією збити її з пантелику. Поки Дункан був зайнятий тим, щоб слідкувати за дорогою і кермувати, дівчина обернулася назад.

— Притримайте мене. — попросила дівчина. Кому саме це було адресовано не було зрозуміло, та першим на її прохання зреагував Еммет.

Обережно посунувшись ближче до неї, хлопець обхопив однією рукою її за талію, аби при різкому повороті дівчина не випала за межі сидіння і на дорогу.

Переконавшись, що її достатньо міцно тримають і страхують, дівчина повернулася до світла фар автомобілів, що їх переслідували. За таких обставин вирахувати де саме знаходився автомобіль і де саме могли бути його основні частини було важко, та дівчина змусила себе зосередитися. Багатством знань щодо автомобілів чи їх будови вона не володіла, та тих поверхневих розумінь, що вона мала їй було цілком достатньо, аби здогадатися куди саме варто цілитися, щоб ймовірність промахнутися була найменшою.

— Цілься нижче фар, і трохи вбік від них. Колеса там. Не доїдуть — не зможуть нічого зробити! — підказав Лінкольн, від якого також не приховалося все це.

Дівчина дослухалася до поради і прицілилася. На щастя тут був відносно рівний провулок і автомобіль їхніх переслідувачів не хитався зі сторони в сторону.

БАХ!

В останню мить перед пострілом машина переслідувачів різко виїхала ліворуч на сусідню смугу і замість колеса в яке цілилася Ванесса, дівчина влучила у фару. Уламки першого ліхтаря розбили і друге і тепер їх вороги гірше бачили куди саме їм рухатися.

Фред миттю побачив у цьому прекрасну можливість і для себе. Він швидко нахилився вниз, а за секунду вже передавав Ванессі одну зі своїх колбочок. Дівчині не було потреби питати чи щось уточнювати. Основну ідею вона вже зрозуміла. Щосили колбочка із кольоровою рідиною була кинута просто під колеса одного з автомобілів, що гналися за ними. 

На мить спалахнуло світло від маленького вибуху, вулицею рознісся гучний та різкий звук. Далі почувся скрегіт гальм по яким щосили вдарили, а звук удару, десь розбилося скло і Ванесса встигла побачити як з авто їх ворогів почав підійматися вгору білий дим.

— Браво. — кивнув Оскар, спостерігаючи за такою налагодженою роботою. Він і сам намагався визначити, чи може він тут щось вдіяти і якось допомогти, та нічого підходящого йому поки не трапилося.

Дункан різко викрутив кермо ліворуч, машина навіть нахилилася вбік поки заходила у поворот. Еммет обережно, настільки, наскільки це дозволяла можливість, допоміг Ванессі сісти на місце, все ще притримуючи дівчину, аби вона не втратила рівновагу.

— Одна автівка ще на хвості. — невесело помітив Циріл. Їхні переслідувачі не збиралися відставати.

Знову пролунав гучний і різкий звук пострілу. Та цього разу вже з іншої сторони. Дункан встиг лише коротко поглянути у дзеркало заднього виду. Ванесса сиділа і не тримала зброю в руках так щоб використати її, ніхто інший теж не був озброєний.

— Пригніться! — скомандував хлопець, і решта водночас зробили так як їм сказали.

І вчасно.

Одразу ж після цього пролунав другий постріл, а за ним короткий звук удару чогось металевого об корпус автомобіля. Вочевидь їх переслідувачі промахнулися, та чи довго їм буде так щастити ніхто не знав.

Дункан і сам намагався якомога нижче нагнутися так щоб при цьому все ще мати можливість швидко та ефективно керувати автомобілем.

Він вже давно втратив рахунок вуличкам і провулками, якими вони їздили. Здається, десь вони бували двічі, хоча хлопець не був у цьому певен, адже темрява легко могла змінити зовнішній вигляд ледь не всього міста, тим паче, що великим любителем нічних прогулянок він зазвичай не був. 

Машина вкотре звернула в поворот. Однак тут на асфальті було щось розлите, те в темряві ніхто не встиг вчасно цього помітити. Заскреготали колеса, машина небезпечно нахилилася і пішла в занос.

Циріл швидко зреагував і вчепився в керму різко викручуючи його спочатку в один, а потім і в інший бік. Авто стабілізувалось і обійшлося без перекидання, та не встигли друзі видихнути, як всіх різко штовхнуло вперед. 

На розі вулиці стояв стовп і через проблему із занесенням на калюжі ніхто його не помітив і не встиг відреагувати аби попередити це.

Оскар тихо вилаявся собі під ніс, Лінкольн, здається, поділяв його погляд на ситуацію, та обрав промовчати поки що.

Про жоден ремонт чи можливість полагодити машину зараз не могло бути й мови.

Вони не могли дозволити собі так проґавити ту невелику фору у часі яку вони мали поки відривалися від своїх переслідувачів.