Глава 18

За кілька годин після повернення Оскара усе було готово для наступного етапу їхнього плану. 

 Фред знову мав свого ящика. Цього разу вибір колбочок і різних рідин у них був набагато більший. Хлопець явно розумів, що ця справа може бути більшою і набагато серйознішою ніж попередня. Ванесса теж вирішила озброїтися краще цього разу, взявши кілька додаткових пістолетів, попередньо кілька разів усе перевіривши, аби все працювало.

Навіть Еммет вирішив про всяк випадок взяти кілька кастетів, аби бути готовим до будь-якого можливого сценарію.

Зрештою, якщо маєток досі використовується і там можуть бути люди, і вони будуть прибічниками мафії, то серйозного зіткнення буде майже не уникнути.

Циріл та Лінкольн підібрали більш зручний одяг, у якому можна рухатися вільно і достатньо швидко. Оскар захопив кілька інструментів, які, як він гадав можуть знадобитися під час роботи. Зрештою, проникнення у такого роду будинок, хай він і був частково зруйнований, може піти абсолютно непередбачувано, та чоловік волів би бути готовим до всього. Лінкольн також погодився з його прикладом і сам взяв кілька інструментів. Щоправда, йому це було важче зробити, адже більшість того чим він зазвичай користувався на роботі було досить важким і точно не годилося аби носити його з собою в кишені, як це міг дозволити собі Оскар. Та кілька ключів і викруток чоловік усе ж зумів взяти. Зрештою, для нього це був майже витратний матеріал, і він з легкістю може їх просто залишити на місці і продовжити свій шлях вже без них. Жодних розпізнавальних знаків чи приміток, які могли б вивести їх ворогів до нього чи його друзів ці інструменти не мали, тож і ризик тут був мінімальний.

Перед виїздом Дункан і Циріл ще раз продивилися мапу міста, креслення підземних тунелів і план самого маєтку, наскільки Цирілу вдалося відтворити це по пам’яті. Хоча відтворив він план не саме цього маєтку, а лише пригадав, що більшість такого типу будинків завжди будуються за однаковим принципом і це давало їм від чого відштовхнутися. Певний ризик, звісно, все ще залишався, та при розумінні чого можна очікувати щойно вони опиняться всередині, задача дещо полегшувалася.

Нарешті після багатьох перевірок усе було готово і можна було вирушати.

Вже майже звично загудів двигун автомобіля, щойно всі були на своїх місцях.

Циріл знову вказував дорогу. Здається, у місті не було такої точки, до якої чоловік не знав би щонайменше трьох чи чотирьох способів туди дістатися так, щоб тебе помітили якомога менше людей, якщо взагалі вони трапляться тобі на шляху.

Ванесса навіть підозрювала, що подібні знання у їх інформатора можуть бути не лише стосовно Пайора.

Що ближче вони були до околиць міста, то менше навкруги ставало людей.

Дункан мав невелике побоювання, що світло фар їхнього автомобіля може зайвий раз їх виказати чи стати попередженням для їхніх ворогів про їх наближення, та Циріл, здається, врахував навіть це.

В якийсь момент у команди навіть виникла підозра, що Циріл розгубився чи щось переплутав і вони їхали в неправильному напрямку чи збилися зі шляху. Одна з вуличок навіть виглядала так, ніби вона закінчиться глухим кутом і доведеться їхати назад.

Та просто перед самим кінцем Циріл зкомандував Дункану повернути ліворуч, хлопець різко викрутив кермо і автомобіль заїхав рівно у прихований прохід між будинками. Такий, що навіть Дункан його не побачив допоки вони не повернули.

Хоча проїздом це було важко назвати. Це було більше схоже на щось на кшталт двору яким давно не користувалися, та виводив він рівно куди треба.

— Дозволь поцікавитися, як так взагалі вийшло, що ти знаєш всі ці проходи? — не втримався від запитання Еммет.

— Впевнений, що справді хочеш це знати? —  вигнув одну брову Циріл. Хлопець у відповідь на це дещо розгубився і ніяково замовк. Циріл розсміявся.

— Та я жартую, хлопче, не варто так напружуватися. Все набагато простіше ніж ти думаєш. Я просто свого часу дуже любив їздити містом, і мені завжди було цікаво довідатися що і куди може вивести, от і запам’ятав.

— То ти теж можеш бути гарним водієм? — поцікавився Лінкольн.

— Не певен щодо цього. — хитнув головою чоловік. — Як  то робити, я звісно ж пам’ятаю, та я люблю їздити спокійно, а для наших завдань це не надто підходить.

— А я вже хотів спитати чому ж тоді ти не сідаєш за кермо, коли так було б простіше, аніж ти постійно мусиш давати Дункану настанови куди йому повертати. — гмикнув Оскар.

— Як покінчимо з усім цим залюбки прокатаю вас. Можу ще й непогану екскурсію містом провести. —  кивнув Циріл.

— Не сумніваюся. — погодилася Ванесса. — І запрошення звучить цікаво.

— Якщо виживемо до того моменту. —  додав Оскар. Незрозуміло було, чи він так намагався пожартувати, чи дійсно мав побоювання чи всі вони можу повернутися з цього завдання.

Решта команди воліла вважати перше, аніж друге.

Дункан несвідомо трохи міцніше стис кермо. Йому не хотілося ще раз проходити через те, що він має когось втратити. Тоді він собі не пробачив, не може й досі, і зараз точно не зможе. Ідея була його, а отже йому і нести всю відповідальність, раптом щось піде шкереберть. А тут все могло піти коту під хвіст будь-якої миті.