Глава 15

Поїздка назад до бару “Шалений кухоль” здавалася коротшою ніж дорога до промзони, і пройшла в абсолютній, але напруженій тиші. За винятком кількох сирен поліцейських та пожежних машин, що мчали на місце вибуху. Хтось із місцевих напевне швидко здогадався куди саме їх направити. Можливо це були спільники мафії чи їх агенти та цього вже ніхто не знав і не міг знати.

Дункана та його команду це майже не цікавило зараз.

Автомобіль припаркували на тому самому місці, де він і стояв.

За дивним збігом обставин у Фреда знайшовся на складі великий шматок товстого покривала, яке давно не використовувалося, та мало достатній розмір аби повністю накрити автомобіль так щоб неможливо було сказати що саме було накрито. Задля обережності і безпеки Дункан так і вчинив і накрив авто.

Фред запропонував випити за вдалу справу і жодних вагань чи відмов ця пропозиція не зустріла.

Циріл за звичкою взяв пляшку улюбленого пива зі стійки щойно вони увійшли. Оскар та Еммет теж швидко знайшли собі що випити, решта трохи повагалися, але врешті замовили те, що їм найбільше підходило.

— Не думав, що це буде так легко. — зізнався Еммет.

— А що ти гадав про це? — поцікавився Оскар.

— Щонайменше що тунель можуть охороняти чи щось подібне. — зізнався хлопець.

— Радій що цього не сталося. — гмикнув Лін. — Це б додало зайвого клопоту.

— Я ради що ти помітив ту трубу і всі ці канали. Без цього підрив був би важче.

— Тому ми і шукали когось хто тямив би у механіці чи чомусь подібному. — кивнув Дункан.

— Така людина взагалі завжди потрібна, особливо у нашому місті. — додав Циріл.

— За вдалу першу справу. І нехай далі все буде тільки легше. — Фред підняв келих вгору, решта швидко приєдналися. Тихо дзенькнуло скло келихів, якась дрібна частина чийогось напою навіть була пролита на підлогу, та зараз ніхто не звертав на це жодної уваги. Всі були раді нагоді просто видихнути, відсвяткувати цю маленьку перемогу і на якусь мить забути про те, що все тільки починалося і попереду ще могло з’явитися чимало перешкод. та зараз жодна з них не виглядала так загрозливо і грізно як до цього.

Близько години друзі просто сиділи і випивали, хтось ділився цікавими історіями з життя, Еммет, як виявилося ще й непогано жонглює на додачу.

Лише Лінкольн був незвично мовчазний у всьому цьому обговоренні. 

Ванесса швидко це помітила, та знала добре, що у подібних ситуаціях краще не наполягати аби людина відкрилася. Що б не було причиною його мовчання, він мав право тримати це при собі.

Лінкольн спіймав на собі дещо стурбований погляд дівчини і коротко кивнув ніби кажучи, що із ним усе в порядку і нічого такого не відбувається.

Ванесса теж кивнула на знак мовчазної згоди і розуміння.

— Вже трохи пізно. Мені завтра на зустріч із нашими можливими зв’язковими. — промовив Оскар щойно перевірив свій невеликий пейджер, що висів у нього не ремені штанів.

— Вони підтвердили зустріч? — уточнив Фред.

— Так. Завтра з самого ранку. — кивнув хакер. — Здається вони не хочуть, аби хтось зайвий раптом натрапив на цю розмову чи викрив їх.

— То більше шансів, що вони розкажуть те, що нас і цікавить. — здогадався Еммет.

— Подивимося як і що там піде.

— Будь обережний, друже. — застеріг його Циріл. — Ти не здаєшся надто нерозсудливим, та не хотілося б, аби з тобою щось трапилося.

— У мене передчуття на халепи. — Відмахнувся Оскар. — Як відчую, що щось не так, то вигадаю як звідти викрутитись.

— Тоді чекатимемо на тебе тут завтра щойно звільнишся від цих перемовин. — кивнув Дункан.

— Людей може бути чимало, тож пропоную знову скористатися однією з кімнат нагорі. — додав Фред.

— Згода.

Оскар лишив на барній стійці гроші за свій напій.

Фред хотів було сказати, що не варто і він залюбки їх пригостить, та з погляду Оскара швидко зрозумів, що такої відповіді чоловік не прийме і явно наполягає на оплаті, тож просто промовчав.

— Гадаю, нам всім варто зараз добре поспати. — кивнув Циріл. — радий був з вами сьогодні працювати.

Чоловік також покинув бар. Лінкольн та Еммет теж вже почали поступово збиратися, аби піти.

Фред за звичкою все перевіряв та підраховував, аби впевнитися, що все гаразд і що нічого не зникло з бару поки вони були зайняті.

Окрім нього в барі ще лишилися тільки Дункан і Ванесса.

— Я тебе підвезу. — запропонував Дункан.

— У цьому немає потреби. — заперечила дівчина.

— Впевнена? А як ти знаєш що це безпечно?