Глава 10

В наступні кілька тижнів після знайомства з Лінкольном, Дункан та Фред могли б легко відкрити пристойного рівня агентство з найму робітників. Фреду довелося виділити окремий щоденник, аби нічого часом не пропустити і не забути, поки вони шукали людей для своєї справи.

І хай як обнадійливо це не виглядало на початку, згодом ентузіазм юнаків поступово згасав. Більшість тих, до кого вони обережно підходили поговорити щодо їх справи відмовлялися від подібного. Дехто одразу, дехто спершу вагався, та згодом також вирішував, що це не для них. Вочевидь, для більшості ризики були занадто великі аби втручатися і подібного роду справи.

Лише одного дощового вечора їм пощастило.

До бару зайшов дужий чоловік із коротким рудим волоссям. На ньому був звичайний одяг, Дункан навряд чи зміг би пригадати хоч якусь виразну деталь у його одежі. В очі впав лише його чудернацький браслет із тонкої мідної пластини із мікроз’єднаннями на них. Такі зазвичай носили і використовували ті, хто мав справу з електронними приладами. Як правило, такі видавали спеціалістам із налаштування телебачення або чогось подібного.

— Дехто з моїх товаришів сказав ви тут людей для хорошої справи шукаєте. — чоловіку явно було не до світських бесід.

— Можна й так сказати. — Фред заледве змусив себе говорити від несподіванки. Так прямолінійно до нього ще не підходили.

— Тоді гадаю нам є про що поговорити. — кивнув чоловік.

— А хто вам це сказав? — обережно поцікавився Фред.

— Ти й сам знаєш, від кого я міг це почути. У місті він чи не єдиний хто може дати слушну пораду і скерувати куди потрібно якщо просити про таку допомогу.

— Розумію. — кивнув бармен.

Дункана такий діалог дещо збентежив, та він подумав, що мова про Лінкольна. Хтозна скільки зв’язків цей чоловік встиг мати, допоки був зайнятий своїми справами.

— Ти спеціалізуєшся на пристроях? — поцікавився Дункан.

— Вгадати не складно, еге ж? — чоловіка не здивувало, що його браслет одразу помітили. Він і не приховував його, а після запитання Дункана поправив рукав, аби його було краще видно.

— Мені його дали ще на першій моїй роботі, кілька років тому. Він тоді був стандартним. Та я вже давно додав кілька деталей від себе. Ця залізна крихітка допоможе проникнути у будь-яку систему, зламає будь-що. Звісно, це може зайняти трохи часу, залежно від складності, та досі я не стрічав таку систему, що була б мені не по зубах.

Дункан одразу пригадав, що в картах, по яким вони обирали був персонаж “Хакер”.

— Здається, ми не представилися. — зауважив Фред. — мій приятель все це затіяв, і він у нас Дункан, а я Фред.

— Оскар Брітшор, до ваших послуг. — чоловік по черзі потиснув руку Дунканові та Фреду.

— Раді познайомитися. І вітаємо у команді. — відповів Фред.

— Вам ще люди потрібні? — Оскар явно не любив затягувати з питаннями і завжди казав усе настільки прямолінійно наскільки це можливо.

— Не завадить, якщо підкажеш кого шукати.

— Шукати не треба. Сам прийде якщо покликати. Та якщо стане гаряче, хороша пара добрих кулаків, що можуть швидко все вирішити вам точно зайвою не буде, правда ж?

— Це точно. — кивнув Фред. — А кого ти знаєш?

— А ви не дивуйтесь. Це Еммет Лоуті.

У хлопців очі на лоб вилізли. 

Еммет Лоуті був відомим боксером і бійцем на арені без правил. Наймолодший у своїй категорії, йому було лише на кілька років більше ніж Дункану. Для багатьох він був кумиром і прикладом для наслідування.

— А ти що, особисто із ним знайомий? — поцікавився Дункан.

— Перетиналися кілька разів. — кивнув Оскар.

— І ти гадаєш, він підтримає нашу затію? — уточнив Фред.

— Знаючи його — ще й як.

— Світ тісний. — радше до самого себе, ніж до когось зі своїх співрозмовників сказав Дункан.

— Ти навіть не уявляєш наскільки часто я вже встиг у цьому переконатися. — знизав плечима Фред.

— Я ще поки нічого йому не казав, хотів пересвідчитися, що все і справді так як казали. Але тепер, коли я певен, я з ним зв’яжуся. Думаю найближчим часом він також до вас прийде щодо цієї вашої справи.

На тому вони тоді і розійшлися. 

І Оскар не збрехав. На наступний день пізно ввечері, коли більшість відвідувачів вже пішли, чоловік повернувся у компанії Еммета. Хлопці трохи поговорили. Еммет розумів, що протистояння мафії міста може бути небезпечним і ризикованим, та все ж був готовий піти на це. І його не надто хвилювало на які саме вчинки доведеться піти аби спинити цю тіньову владу. Судженню Оскара він довіряв, і цього було достатньо аби він знав що ці люди навряд чи вийдуть за межі дозволеного якщо тільки їх до цього відверто не підштовхнуть. Та Дункан його запевнив, що якщо він відчує, що не можу продовжувати, то завжди зможе припинити свою участь у цій авантюрі. Здається, Емметові неабияк припала до душі ідея Дункана і те, за що він готовий був боротися. Фред одразу ж згадав про картку “Воїн” що була в їх з Дунканом настільній грі.