Глава 9

Даріус вже понад годину мовчки спостерігав за пейзажем за вікном свого маєтку. Численні стоси паперів, звітів, листів та рахунків лишалися на його столі, та чоловікові не було зараз до них жодного діла. З цим він легко впорається згодом, йому було не звикати. 

Над самими околицями міста поступово збиралися сірі важкі хмари. Вочевидь, скоро тут дощитиме. Даріус дещо нервово, втім водночас плавно прокручував у руці один зі своїх улюблених кишенькових ножів. На підвіконні перед ним лежав розгорнутий лист, що прийшов ще кілька тижнів тому.

“Мій дорогий Даріус.

Радий знати, що у тебе все гаразд щодо твого нового головування. Моя місія з цього боку також просувається більше ніж добре.

Щодо твого прохання, мушу дати неочікувану, як для мене самого відповідь. Мені не вдалося нічого дізнатися про того, хто може так сплутувати тобі карти, як, наприклад, з тією невдалою стріляниною на площі і таємного спостерігача, який міг би завадити твоїм людям зробити все як слід. Я зробив так як ти мене і просив. Плітки тут розповсюджуються добре, та жодної реакції ані я сам, ані жоден з моїх агентів не помітив. Або твій таємний злодій не був у Блоглеймі, або він здогадався про засідку, і тоді наш противник явно не один. Жодних ниточок, що привели б мене до відповіді тут немає. Та я відправлю до тебе свою людину. Він знає про стан справ тут і, можливо, зуміє тобі допомогти.

До речі, гадаю ти вже подбав про той неприємний випадок із тими робітниками. Я не вважав би їх загрозою, та зайвий клопіт нідочого, особливо зараз.

Г.В.”

Передостаннє речення особливо сильно дратувало Даріуса.

Минуло вже більше ніж місяць відколи він влаштував ту засідку на площі, а жодних заворушень чи натяків на подальші дії з боку його, тепер вже супротивників, він не бачив. Хлопця ніхто не спостерігав у місті. Ймовірно він або переховувався або покинув місто. Щодо дівчини Даріус не був так впевнений, декілька разів комусь траплялася на очі жіноча постать, що нагадувала її за описом, та ні простежити за нею, ні викрити щось він не міг. У половині випадків його шпигуни взагалі плутали її з іншою, просто схожою жіночкою чи дівчиною. Звісно ці йолопи, що недобачали, вже давно заплатили за свої помилки. Та це аж ніяк не поліпшувало йому задачі.

Даріус вже підозрював, що можливо, людина, що втрутилася в його плани тоді на площі, і принаймні один з цих двох любителів моди взаємопов’язані, ймовірно, навіть спільники. Та вони занадто добре ховалися.

Якби Генріх, з яким Даріус листувався, був би тут, фон Дрейк посміявся б йому в обличчя щодо ідеї не вважати тих двох загрозою. Та його тут не було. 

Як, до речі, і обіцяного довіреного шпигуна, що мав би прибути. Втім це для Даріуса загадкою не було. Він вже давно знав, що корабель, на якому був той агент, стикнувся з піратами і був знищений, а всі пасажири вбиті.

Піратські напади були дуже рідкісним явищем, і ніхто ніколи не знав, як саме вони обирали собі цілі для нападів. Та мало хто виживав після того, аби розказати що й до чого. 

Втім, чоловік не вважав це такою вже перешкодою для своїх дій та планів. Він і сам зуміє дати раду усьому, що необхідно. 

Лоренцо, його вірний слуга, що ладен був на будь-яку роботу для нього, мав скоро повернутися з черговим звітом щодо міста та його життя. Якщо пощастить, то він зуміє наблизитися до розгадки, хто і що може планувати проти нього та його людей.