Глава 7

Це був тихий вечір. Отець Вільямс вже завершував свій звичний обхід по церкві. Він робив це, аби переконатися, що все в порядку, ніхто випадково не заблукав у храмі і покинув його територію, свічки були погашені, лампочки  вимкнені, усе що потрібно прибрано, молитовники розкладені на відповідних полицях.

Це був своєрідний ритуал спокою та концентрації для Отця Вільямса, можливість нагадати собі, що навіть у такому буремному світі є місце для чогось постійного і повторюваного.

Він вже майже зачинив зсередини масивні дубові двері храму, коли помітив, що до входу ще прямувала одинока постать. Священослужитель притримав двері, ввічливо пропускаючи гостю.

— Радий бачити, що ти видужала так швидко. — м’яко промовив священник.

— Ви ж знали, що я прийду. — Ванесса не питала.

— Здогадувався. — кивнув Отець Вільямс. — Та я розумів, що ти прийдеш, аби повідомити своє рішення. та зізнаюся, я не можу передбачити, що саме ти мені зараз скажеш.

— Я довго про це думала. — зізналася дівчина. — Часу для цього якраз було вдосталь. Якщо я погоджуся на вашу пропозицію, що саме чекає на мене?

— Цього я знати не можу. Я ж не оракул, дитя моє. Та розумію, як лякає невідоме. Як я вже казав, я допоможу знайти тих, хто навчить тебе потрібних навичок. Далі я лише підказуватиму, скажімо так, що можна зробити, та рішення завжди буде лише за тобою. 

— Отже, я зможу відмовитися будь-якої миті?

— Звісно.

— І чого ж саме я можу навчитися за вашого сприяння?

— А чого сама б хотіла навчитися?

Дівчина замислилася. Поки вона була в лікарні, у неї була можливість добряче про це подумати. І відповідь в неї вже була.

— Стріляти. Я б хотіла володіти вогнепальною зброєю і вміти стріляти.

— Цікавий вибір.

— Мафія, може і гадає, що цим пострілом  зламала і залякала мене. Я їм не дозволю цього.

— То ти хочеш перетворити те, що мало тебе зламати чи вбити на свою власну зброю. — завершив за неї думку Отець Вільямс. — Мушу визнати, це навіть трохи поетично, і, можливо, благородно.

— Для мене це радше практично. — відповіла Ванесса.

— Не сперечатимусь. І не порушуватиму свого слова. Завтра вранці я навідаю одного свого давнього знайомого. Він навряд чи відмовить у такій послузі. Він зможе тебе навчити всього що треба.

— А поки я це опановуватиму, що ви будете робити? Мафія ж не буде просто сидіти і чекати допоки ми підготуємося.

— Звісно, вони не чекатимуть. Як і я і ті хто мені допомагає.

— То що будемо робити?

— Ти — опановуй те, що обрала. А я займуся рештою справ.

— Вгамуйте ж мою допитливість, Отче, скільки ще у вас таких агентів і помічників по всьому місту.

— Заради безпеки вас усіх, я цього не казатиму. Я переконуюсь у безпеці кожного, та знати одне одного вам не обов’язково. Це може стати причиною зайвого ризику, якщо щось піде не так.

Ванесса не знайшла що на це відповісти. Та вочевидь, Святий Отець знався на тому, що робить, і краще за неї розумів як краще діяти у подібних ситуаціях. На мить їй стало цікаво скільки взагалі вже триває ця тиха боротьба Святого Отця проти мафії. Вона знала краще, аніж лізти в особисті справи, та одне питання їй все ж кортіло висловити.

— Святий отче, дозвольте поцікавитися чому ви покликали мене на цю справу? Хоч я й не проти очистити місто від парочки мерзотників, мені не зовсім зрозуміло чому ініціатором цього спротиву, якщо це можна так назвати, стали саме ви. Невже ваша віра не така сильна, як ви проповідуєте?

— Не слід так викручувати мої дії. — Отець Вільямс злегка посміхнувся, ніби це питання для нього було очікуваним. —  Я вірю і моя віра непохитна. Я лише прихильник думки, що коли йдеться про виконання благої справи, Бог дозволяє вдаватися до будь-яких методів. І коли наші миролюбні дії та розмови безсилі, доводиться, на жаль, вдатися до інших кроків.

— Так вам всі методи хороші якщо це на благо. — підсумувала дівчина.

— Саме так. І потім, я молюся за всяку душу, щоб на небесах усі вони здобули спокій.

Ванесса знову замислилася, і від священника це не сховалося.

— Не такою ти бачила мою віру, правда?

— Я не надто віруюча.

— Всі ми у щось віримо. Можливо саме через це ми зараз тут, ведемо цю бесіду.

— Справедливо.

— Ти виглядаєш стомленою. Йди поки додому, відпочинь. Я дам знати, коли буду готовий познайомити тебе з твоїм вчителем.

Дівчина із вдячністю кивнула, після чого розвернулася та покинула храм.