Глава 5

Дункан майже на якомусь автопілоті, погано усвідомлюючи, що саме він робить і навіщо, зайшов до бару “Шалений кухоль”, присівши на одному з вільних стільців, неподалік барної стійки. 

Фред був чимось зайнятий на дальньому кінці стійки, але незабаром підійшов до Дункана, і, здається, одразу ж відчув, що щось не так.

Подібні, далеко не найрадісніші ситуації, часом траплялися в його роботі, і він непогано знав, як допомогти і підтримати в таких випадках. Взагалі, це була одна з не надто очевидних, але при цьому вкрай поширених причин, через яку майже половина жителів міста приходила сюди. Саме за тим, щоб їх вислухали, підтримали словом і дали цінну пораду при нагоді.

— Ооо, я знаю цей погляд. — не дуже веселим і життєрадісним тоном, яким він зазвичай звик спілкуватися з гостями бару, промовив Фред, відкладаючи металеву чашу для змішування коктейлів. Його обличчя виражало крайній ступінь співчуття, співпереживання та розуміння.

— Дай-но вгадаю. Щось на кшталт трагедії в особистому житті, так? — обережно, щоб не засмутити гостя ще більше поцікавився бармен.

— Так, саме це... — вбитим і пригніченим голосом видихнув Дункан. Він взагалі не дуже мав наміру спілкуватися з кимось, та ще й обговорювати з ним те, що стосувалося тільки його життя, але якоїсь ввічливості заради хлопець все ж таки відповів.

— Ну зрозуміло ... — кивнув бармен. — А я тебе пам’ятаю, до речі. Ще з тієї зустрічі, що я допомагав вам тут облаштувати. Ви тоді з друзями якийсь план обговорювали, так?

Дункан у відповідь лише кивнув. Його думки все ще були зайнятими тим що трапилося. До того ж слова Фреда стали додатковим болючим нагадуванням про всю цю авантюру, яку вони затіяли, щойно вирішили розповісти правду про зв’язок власника модного будинку з мафією міста.. Тоді здавалося, що все вийде і вони здатні усе як слід прорахувати.

Від Фреда це, здається, не сховалося, або хлопець бачив людей у ​​будь-яких можливих і не надто станах, просто знав що йому помітити, щоб зрозуміти до яких думок час від часу схилявся Дункан і тому вирішив продовжити діалог.

— Послухай... — Фред тяжко зітхнув. — Я, може, і не надто хороший коли йдеться про те, щоб підтримати когось у такому стані, буду з тобою чесний. Але ... повір, іноді ось так ось спонтанно виговоритися комусь, нехай навіть і людині яку ти геть не знаєш, буває більш правильним рішенням, ніж тримати це все в собі, поки твоє горе і твоя туга не зжеруть тебе зсередини остаточно, це я чесно тобі скажу. Не наполягатиму щоб ти розповів усе саме мені чи щось на кшталт того, але…просто подумай над моїми словами. — сказав Фред, сподіваючись, що своїми словами він зміг достукатися до свого новоявленого співрозмовника і, можливо, хоч трохи, але допоміг йому впоратися з його бідою.

Дункан сидів мовчки, ніяк не реагуючи на слова бармена, поки його свідомість повільно і поступово перетравлювала кожне почуте слово.

Фред, бачачи це і сприйнявши це по-своєму, лише важко зітхнув і вже розвернувся було, щоб піти й далі працювати і дати спокій Дункану, як останній, судячи з усього і хотів, коли він раптом звернувся до Фреда:

— А якби я вирішив усе розповісти, ти вислухав би? Боюся моя історія короткою не вийде. — з ноткою якоїсь надії у голосі поцікавився Дункан. 

Фред обернувся до свого співрозмовника і лише легко та тепло посміхнувся.

— Звісно вислухаю. А за довжину своєї історії не переживай, мені вже не звикати до такого. — відповів Фред. Дункан вдячно кивнув у відповідь. Фред присунувся ближче, щоб Дункану не було потреби розповідати все занадто голосно. Сам же хлопець зробив глибокий вдих, збираючись із силами та й думками теж, перш ніж почати.

Дункан був людиною розміреною і послідовною, він не перескакував з теми на тему, поки пояснював усе Фреду, але й не забув пояснити все, щоб у його, як виявилося вкрай терплячого і уважного слухача, було повне і максимально чітке розуміння і уявлення про те, що відбувається. Дункан розповів як вони з Ванессою дружили з самого дитинства, завжди будучи опорою один для одного в складній ситуації, як Ванесса після закінчення школи зуміла пробитися в кар'єру моделі і хлопець приклав всі свої сили, щоб виявитися максимально поряд з нею, щоб не переставати її трішки дратувати, але по-дружньому, як вони разом легко порозумілися з іншими членами колективу, і як в одну мить все разом звалилося і було зруйновано того дня, коли вони дізналися правду про власника модного будинку, і як почався увесь цей хаос із необхідністю придумувати що робити далі, як вберегти решту співробітників, кому довіритися, аби розповісти правду. Дункан напружив кожну клітинку своєї пам'яті, щоб згадати і детально розповісти що трапилося на тій злощасній площі, як вони йшли слідом за репортером, як Ванесса встигла відштовхнути його від пострілу, але сама отримала кулю, як його вдарили по голові одразу після того і як він прокинувся в промзоні, а потім ще пів дня шукав Ванессу, але все марно, і ось тепер він тут – сидить біля барної стійки з пригніченим обличчям …

— М-да, вже тепер я чудово тебе розумію. — чесно й трохи сумно відповів Фред, коли Дункан закінчив свою невеселу розповідь. — Що плануєш із цим робити? — обережно поцікавився хлопець. Дункан у відповідь на це важко зітхнув.

— Поки навіть не знаю… Її вже не знайти, але й залишити все як є я теж не можу… — більше міркуючи до самого себе, ніж до Фреда, відповів Дункан.