Глава 4

Яскраве світло. Це було першим, що змогла усвідомити Ванесса щойно вона повільно розплющила очі. Щоправда, одразу ж після цього довелося миттю примружитися, світло виявилося заяскравим для неї.

— Нарешті ви отямилися, пані. — пролунав звідкись збоку спокійний та лагідний жіночий голос. Ванессі довелося зробити ще одне зусилля, аби знову розплющити очі і подивитися в потрібний бік.

Поруч із ліжком, на якому вона лежала стояла медсестра, молода жіночка років до 30, з-під її медичної шапочки стирчало кілька пасм темного волосся. Ванессі вдалося розгледіти її бейджик з іменем і побачити, що її звуть Аліса. Жіночка виглядала спокійною, однак в її погляді можна було вгадати легке напруження чи навіть занепокоєння.

— Ви можете сказати як вас звати? — спокійно запитала Аліса.

— Ванесса Хільс. — спокійно відповіла дівчина. — А що зі мною сталося?

Дівчина зрозуміла, що дуже погано пам’ятає останні події, і не може точно сама це сказати, тож додаткове пояснення їй би не завадило.

— Вас доставили сюди із вогнепальним пораненням, просто з центральної площі. — пояснила медсестра.

Ванесса втомлено потерла скроні, фрагменти минулих подій почали повертатися до її свідомості. Вона пам’ятала звук пострілу, пам’ятала як впала…і пам’ятала спину Дункана, який крокував геть від неї одразу після цього, геть не обертаючись. Від останньої думки дівчину миттю охопила злість. Десь на грудях, ймовірно звідки діставали кулю, болісно защемило від цього, тож довелося шукати спосіб розслабитися.

— Адміністратор казала, що про вас тут питали. — продовжила медсестра. — Щоправда, тоді ми ще не мали про вас жодних записів, ви були непритомні, а адміністратор ранкової зміни не встиг занести всю необхідну інформацію до картотеки.

— Хто саме? — стомлено поцікавилася дівчина.

— Не впевнена, що він назвався. Молодий хлопець, на вигляд приблизно одного віку з вами. Я можу сказати адміністратору і ми можемо спробувати його розшукати, якщо бажаєте.

— Ні, не потрібно. — Ванесса злегка похитала головою. Вона не була певна, що хоче зараз із ним бачитися. Не після того, що вона щойно пригадала. Вона зараз не знала чого очікувати від такої зустрічі, та не вірила, що це може бути щось хороше після того що сталося. Медсестра не наполягала. Вона бачила сумніви на обличчі Ванесси і досвід спілкування з пацієнтами давно навчив її не втручатися в подібні справи.

— Лікар Льюїс скоро звільниться і прийде аби вас оглянути і впевнитися, що після зашивання все загоїться як треба. Якщо все піде добре, то за кілька днів ми легко зможемо вас виписати. У вас є знайомі, друзі чи родина, до яких ми могли б звернутися?

Ванесса мовчки похитала головою. Батька вона ніколи не знала, мати давно померла, братів чи сестер у неї не було, близьких друзів окрім Дункана теж.

Аліса тихо кивнула і ще раз швидко, але уважно оглянула свою пацієнтку, аби переконатися, що все добре, перш ніж покинути палату і дати Ванессі можливість відпочити та відновити сили.

Дівчина стомлено повернула голову на бік. Вона була виснажена, та спати їй зовсім не хотілося. Забагато спогадів, думок і переживань в неї зараз було, і ніби навмисне, усе це вимагало термінової уваги від дівчини, аби вона з цим хоч якось змогла розібратися.

Найбільшою проблемою їй зараз видавалася зрада Дункана. Ніяк інакше той випадок на площі вона не могла б назвати. Дівчина ніяк не могла в це повірити. Як він так міг, просто байдуже і холоднокровно розвернутися й піти, поки вона помирала на тій площі? Свідомість дівчини намагалася знайти хоч якесь цьому пояснення, але нічого не виходило. Невже йому за мить стало байдуже на неї та на її долю? Але чому? Щось тут було не так, але вона поки не розуміла, що саме випадає з цієї картини подій.

Вона спробувала перевернутися на бік, біль в грудях все ще був відчутним, однак трохи слабшим, ніж коли вона тільки прокинулася. Вочевидь, знеболювальні почали діяти лише коли вона прокинулася. Лікарі тут явно зналися на цій справі.

Ванессі раптом стало цікаво, чому вона взагалі зараз може про це думати, і чому вона лишилася жива. Хіба мафія не мала б переконатися в її смерті? Це було б логічно, якщо спробувати подумати про це з їх боку. Та дівчина цього геть не розуміла. Щось пішло не так? Чи вона все ж мала вижити? Але для чого тоді? Що може ще бути від неї потрібно?

Вона раптом згадала слова медсестри про відвідувача, який питав про неї. Їй тоді дали лише поверхневий опис, та чому Ванесса вирішила, що це неодмінно має бути Дункан? Можливо це був хтось інший? Хтось з агентів підпільників? Від цієї думки спиною дівчини пробігли мурашки. 

Десь за годину її навідав лікар, як і обіцяла медсестра. Ванесса заледве звернула на це увагу. Здається, він питав щось про її самопочуття, чи нічого не болить, потім провів огляд. Дівчина не була в цьому певна, та їй здалося, що лікар казав щось про позитивну динаміку і гарне загоєння.

Втім вона була так зайнята внутрішніми роздумами, що легко могла собі це вигадати.

Світло в кімнаті поступово змінилося з яскраво-золотистого на м’якше і більш помаранчеве – наближався вечір.