Глава 5

Вранці я нагодувала Максима сніданком й стала мовчки чекати поки той розпочне розмову.

- Чому ти досі тут? - Довго чекати не довелось.

- Вирішила залишитись, хочу допомогти тобі.

Насправді ж я уже й речі спакувала та майже замовила квиток, але передумала в останній момент. Гроші Макса мене мало хвилюють, а от Марія може бути зараз в небезпеці, можливо саме зараз вона потребує нашої допомоги.

- Я вчора зустрічався з хлопцями з офісу. Вони розповіли, що у Павла останнім часом з'явилась дівчина. Та не проста, а з дорогих.

- Це як?

- Якась світська левиця.

- Вважаєш, ця дівчина і є твоя Маша? Чекай, твої співробітники не знають твою дружину в лице?

- Машу знають, а подружку Павла ніхто не бачив.

- Дівчина Павла, як Снігуронька – всі в неї вірять, та ніхто не бачив. Ти справді віриш в те, що це Марія за цим всім стоїть?

- Це єдине, що спадає мені на думку. Погодься, якби Павла спіймали на крадіжці, то Марія наче й ні при чому. Вона не дурна, хоч і не має вищої освіти, а у Громова відповідні навички є й він цілком міг провернути такі справи.

Загалом я з ним згодна, але слів покоївки замало, потрібні реальні докази.

- Що ти плануєш робити?

- Поїду в банк, вчора Стас телефонував.

- У нього є новини?

- Сумніваюсь. Якщо хочеш, то поїхали зі мною, сама все дізнаєшся.

Зібралась я за двадцять хвилин. Цього разу одягла чорні штани та білу блузку. Волосся залишила розпущеним, щоб максимально прикрити рану на потилиці, яка вже почала затягуватись.

Стас, як і минулого разу, зустрів нас на порозі.

- Я перевірив всі відділення в нашому місті, і в жодних рахунків вона не відкривала й кошти нікуди не переказувала. Окрім одного, туди вона надсилала кошти щомісяця, але, впевнений, ти це теж робиш регулярно.

- Я тебе зрозумів. Дякую, я здогадувався, що результат буде таким, але мав спробувати.

- А що це за рахунок, про який говорив твій товариш? - Запитала, коли ми повернулись до авто.

- Це рахунок дитячого будинку. Я і Стас виросли в дитячому будинку.

- І Марія теж?

- І Марія теж. Їдьмо додому, тобі треба більше відпочивати.

- Я чудово себе почуваю й маю кращу ідею.

- Яку?

- Як ти дивишся на те, щоб поставити у вітальні ялинку?

- Ти хочеш ялинку? - Здивувався той.

- Хочу ялинку.

Наступні кілька годин ми займались пошуками ідеальної ялинки, а ще накупили купу новорічних прикрас. Поки Макс обирав продукти для сьогоднішньої вечері, провів мені цілу лекцію про те, як правильно готувати справжнє італійське ризотто.

- Ти був в Італії?

- Жив там кілька років.

Виявляється цей чоловік вміє поводитись як нормальна людина, а не як зарозумілий сноб.

Вдома я зайнялась прикрашанням квартири, а Максим налив нам вина.

- Не пам'ятаю, коли востаннє святкував Різдво вдома. - Сказав дивлячись мені у вічі.

На вулиці уже почало темніти та у квартирі достатньо світла від гірлянд. Ми вдвох, із кухні відчувається приємний запах приготовленої страви, ялинка, вино і...

І всю цю ідилію зіпсував телефонний дзвінок.

- Вибач, це мій. - Дістала мобільник з кишені.

На екрані висвітився номер мого колишнього. Після останньої перепалки ще досі не хочу з ним говорити. Та його дзвінок нагадав мені про інше. Я тут не для того, щоб заводити черговий роман, а щоб оговтатись від попереднього та вирішити як мені жити далі.

- Алло. - Вийшла до своєї кімнати, адже маю передчуття, що розмова не буде легкою.

- Привіт. - Привітався Сергій, та голос його пригнічений.

- Привіт. - Насправді не зовсім розумію що йому потрібно.

- Знаєш, остання наша розмова вийшла якоюсь грубою. Я скучив за тобою і хочу, щоб ти повернулась.

- Я маю все обдумати, поговоримо про це після моєї відпустки. Бувай.

Я з досадою відкинула телефон на ліжко й одним махом допила вино.

У нас із Сергієм були стосунки, які тривали понад два роки. Та все пішло шкереберть після його підвищення на роботі. Він став моїм керівником і його амбіції переважили наші відносини. Врешті решт мені набридло закривати очі на його постійні походеньки й закидони, так я опинилась тут. Сама в чужому місті, у квартирі незнайомих людей.

Повертіла в руках фотоальбом, його я вже бачила в день свого приїзду, та не розглядала детально. Гортаючи сторінки я дійшла висновку, що всі фотокартки старі, їм не менше восьми років. На них зображені щаслива молода пара, вони закохані, обіймаються та цілуються.

Мене відволік стукіт у двері.

- Ань. - Тихо покликав Максим. - Не спиш?

- Можеш ввійти. - Відклала альбом в бік.