Глава 4

Максим відчинив мені двері після першого ж дзвінка. Обличчя його біле немов крейда й складається відчуття ніби він не спав всю ніч. Так і виявилось, принаймні з його слів.

- Я хвилювався за тебе, а ти провела ніч у якогось мужика? Могла б хоч попередити! - Почав кричати, вислухавши моє пояснення.

- Ти здурів? Якби не цей мужик, я не знаю де б я зараз була. Можливо в канаві якійсь. На руки мої подивись, ось. - Демонструю синці на зап'ястях.

Максим побілів ще більше.

- Він тебе скривдив?

- Що? Він за мене заступився. На мене напали на вулиці поки я тебе чекала, а ось де був ти в цей момент мені дуже цікаво! - Підвищила тон у відповідь.

- Я пішов по твою сумочку і в тому місці, де ти її залишила, її не виявилось. Пошуки зайняли якийсь час. Вибач, будь ласка, я не мав залишати тебе одну. - Змінив крик на більш спокійну інтонацію.

- Так не мав. Сумочку він шукав, знаю я що ти там шукав. - Бурчу та йду до своєї кімнати. Голова болить і від слабкості хочеться прилягти.

- Що з твоєю головою? - Побачив рану на моїй потилиці. - Дай огляну.

- Не чіпай мене. Ти не лікар.

- Ти маєш рацію, тебе слід показати лікарю. - Він притис мене до себе і поцілував у скроню. - Вибач, я тепер завжди буду поряд.

- Перестань мені погрожувати. - Випросталась та заховалась у своїй кімнаті.

До самого вечора я провалялась у ліжку. Головний біль пройшов завдяки таблеткам, які мені приніс Макс. В лікарню їхати я навідріз відмовилась, через що у нас зав'язалась чергова перепалка. Чоловік після розмови зі мною кудись зібрався і пішов, голосно гримнувши дверми. А казав, що завжди буде поряд. Довіряй після цього чоловікам.

За час відсутності господаря квартири я змогла зібратись з думками та провести ретельний обшук приміщення.

В шафі я знайшла три тисячі доларів, паспорт, на ім'я Воєводи Марії Іванівни та документи на цю квартиру, оформлені теж на Марію. Цікаво, де вона зараз. Не могла ж вона поїхати без документів?

Можна припустити, що дівчина переховується у подруг, та Максим сказав, що у неї не було подруг. "Максим сказав" – подумки передражнила себе, що той Максим взагалі знає, далі власного носа нічого не бачить.

Залишається навідатись до Марії на роботу. Мені вже відомо, що раніше Марія працювала в готелі, але в якому саме?

Я взяла телефонний довідник та почала його гортати. Не думаю, що в місті так багато готелів, тому почала телефонувати в кожний. Набираючи останній номер, я вже думала, що всі мої старання марні, та мені пощастило. Дівчина з приємним голосом повідомила, що у них дійсно працювала Воєвода Марія, та вона звільнилась кілька тижнів тому й координат свого теперішнього перебування не залишила.

Я вирішила навідатись до готелю особисто, тим паче, що мені тепер відома адреса. Хочу поспілкуватися із місцевими дівчатами, може їм щось відомо про загадкового чоловіка, якого Маша боялась.

Я викликала собі таксі та почала збиратись. Одяг вибрала максимально закритий, щоб заховати синці на тілі. З обличчям теж довелось попрацювати, хоч на ньому й нема синців, та темні кола під очима так просто не замалюєш звичайним макіяжем.

- Доброго вечора, чим можу допомогти? - Запитала адміністраторка.

- Я шукаю Марію Воєводу, вона у вас працює. - Про те, що я уже телефонувала з її приводу вирішила промовчати.

- Ви її родичка?

- Сестра.

- Ви схожі, та Марія не говорила, що має сестру.

- Я двоюрідна. - Намагаюсь уникнути зайвих питань.

- Марія звільнилась. Вибачте.

Дівчина змушена перервати розмову зі мною, адже до стійки реєстрації підійшли люди і їй потрібно поселити клієнтів.

Я відійшла в бік та огледілась по сторонах. Внутрішня оздоба виглядає досить затишно, переважають приємні м'які кольори в інтер'єрі. В центрі залу масивні сходи, а ковані поручні додають величавого вигляду. Лівіше розташований ліфт, що дивно, адже зазвичай у п'ятиповерхівках ліфтів не буває. Багато живих квітів та вазонів. За громіздкою кадкою одного з них побачила дівчину, яка всіма силами намагається привернути мою увагу. Я прошмигнула в коридор слідом за нею.

- Я чула ти сестру шукаєш?

- Так, вона з роботою мені обіцяла допомогти. Я приїхала, а її нема, на зв'язок не виходить. Я хвилююсь й не знаю що робити. - Розігрую роль далекої родички.

- Дурепа твоя сестра. Вертіла хвостом наліво і направо, от і довертілась. Був у неї нормальний хлопець Павло, все для неї робив. Одного разу Марія заборгувала велику суму грошей, то цей Павло весь борг за неї погасив.

- Що за борг?

- У поселенця зникла сумка з грошима, а повісили все на Марію. Вона тоді в такій дупі була, та Павло все розрулив. Чоловіки взагалі заради неї зі штанів лізли, а кілька тижнів тому Марія зникла. Ми всім кажемо, що вона звільнилась, та насправді вона просто не вийшла на роботу.

- Чому вона так вчинила?

- Напередодні я чула, як Маша посварилась з нашим шефом.

- Тобто?

- Ну, вона кричала, що всіх виведе на чисту воду, а він погрожував і просив тримати язика за зубами. Все, я мушу йти, ти теж йди й краще через чорний вихід. - Кивнула в бік дверей в кінці коридору.