Глава 3

Ближче до вечора ми почали збиратись до клубу. Я одягла коктейльну сукню білого кольору, а Максим чорні джинси й того ж кольору сорочку. Ми як Інь та Янь.

- Ти елегантна жінка. - Окинув мене поглядом. - Із тих, на кому б і сідло сіло ідеально.

- Якщо це комплімент, то тобі варто повчитись. Не розумію, що взагалі жінки в тобі знаходять?

- Спробуй і дізнаєшся.

- Досить, якщо ти не припиниш себе так поводити, то я від тебе втечу і не буду тобі допомагати. - Сказала, а він посміхнувся.

- Ходімо, помічниця.

Цього разу обійшлись без таксі, поїхали на автівці Максима. З цього я зробила висновок, що чоловік розслаблятись не збирається і на нас чекає розвідка боєм. Так і сталось, та не думала що в буквальному сенсі.

- В цьому клубі працює подруга Марії. - Пояснив він.

- Ти казав у неї не було подруг.

- Так, але з цією вона спілкувалась більше всіх, тому тебе з нею не сплутає. Та якщо ти триматимешся на відстані, то цілком може прийняти тебе за неї. Потім я тобі подам знак і ти десь вийдеш, а я спробую з нею поговорити. - Розпланував цілу стратегію.

Не розумію, з якого це дива подруга Марії має бути відвертою з її чоловіком, але більше не лізу зі своїми домислами та запитаннями. Мовчки попиваю коктейль через соломинку та час від часу виходжу потанцювати на танцювальний майданчик. Під час однієї із таких вилазок я помітила чорняву красуню біля Максима, той махнув, щоб я трималась трохи далі. Я так розумію це і є та сама подруга, шкода, що я не можу розібрати про що вони розмовляють. Лиш бачу як Максим гнівно розмахує руками в мій бік.

В цей час біля мене почав крутитись якийсь підліток, йому здалось, ніби я згораю від бажання з ним познайомитись. Коли я вкотре глипнула на наш столик, то там залишилась тільки моя названа подруга, а Максим як за помахом палички з'явився поряд. Одним рухом відліпив від мене підлітка і потягнув із клубу.

- Легше, у мене синці залишаться на руках. – Бурчу й висмикую долоню із його чіпких пальців. - Що ти дізнався?

- Що ти мені зраджуєш.

- Ти мав на увазі Машу?! - Наголосила.

- Так.

- І з ким, вибач, ми тобі зраджуємо?

- З типом, на ім'я Павло.

- Пф, ми це й так знали. - На ходу одягаю пальто.

- А ще у неї був ще хтось, і цього чоловіка Марія боялась.

- А чому ця подруга так взяла і все тобі розповіла? Що ж це за подруга така?

- Все просто, я їй подобаюсь.

- Жах, зараз повернусь і патли їй повириваю. - Перевела в жарт. Хоча Марію мені шкода, з такими подругами й вороги не потрібні.

Коли ми вийшли на вулицю, я згадала, що залишила у клубі сумочку й Максим повернувся за нею. Я ж залишилась чекати на дорозі, із задоволенням вдихаю морозне повітря. З-за рогу з'явились якісь типи й одинока дівчина під ліхтарем привернула їхню увагу.

- Мала, кого чекаєш? - Почали чіплятись та тягти до автомобіля.

Ситуацію уже почала добряче виходити із-під контролю, а Максим все не повертається. Сил відбиватись у мене майже не залишилось, та і що я можу зробити проти трьох здорових бугаїв напідпитку.

Тягти мене перестали зненацька й чиїсь міцні руки підняли мене із засніженого асфальту.

- Все добре. Тихо... - Ті ж руки міцно притискають мене до свого тіла, а мене трясе не так від холоду, як від страху. - Заспокоїлась?

- Так. - Я підіймаю очі й бачу перед собою незнайомця.

- Я Олексій.

- Я Аня. - Продовжую стояти в кільці його рук.

- Підвезти тебе?

- Так, дякую.

Олексій привіз мене додому й допоміг піднятись. Я, мабуть, заснула в салоні авто раз він привіз мене до себе додому.

- Ти когось чекала на вулиці? - Поцікавився після того, як налив мені гарячого чаю.

- Так знайомого.

- Хлопець?

- Ні. Максим чоловік моєї подруги. Вона запросила мене в гості на свята, а сама зникла. - Таке собі пояснення.

- А як прізвище у Максима, може я його знаю?

- Я не знаю його прізвища.

Дійсно як так сталось, що я навіть не знаю прізвища людей у яких живу.

- Ти у ванну чи просто відпочинеш?

- Виклич мені таксі, я краще поїду.

Я спробувала встати зі стільця, але відчула різкий біль у правому коліні й в голові запаморочилась.

- Все добре? - Підхопив мене новий знайомий.

- Так.

- Ні, так не піде. - Цього разу підхопив мене на руки й переніс на ліжко. - Зараз.

Повернувся він через кілька хвилин із мискою та вологою губкою в руках. І дійсно, ноги мої це ще те видовище. Шкіра на правому коліні здерта, кров уже перестала текти та запеклась на краях. Олексій мовчки почав стирати кров з моїх ніг. А на колготках взагалі живого місця не залишилось, їх довелось викинути у смітник.