Глава 2

Заснула під самісінький ранок, а коли прокинулась, то годинник показував одинадцяту. Насторожено я вийшла зі своєї кімнати, хтозна, які ще сюрпризи на мене чекають у цій квартирі.

Видимих ознак загрози я не виявила, тому швиденько переодяглась та вирішила пройтись по місту. Я приїхала сюди відпочивати, от і буду відпочивати, а довісок у вигляді Максима якось переживу. Останнього вдома не виявилось, тому я без перешкод вийшла з квартири.

За допомогою інтернету знайшла кілька цікавих локацій, а згодом приєдналась до туристичної групи у супроводі справжнього гіда.

Захопливим виявився похід до музею гномів. В їх існування я, звичайно, не вірю, але гід розповідав історії про них з таким серйозним виразом обличчя, що мене почали діймати сумніви.

- Згадки про гномів зустрічаються в рукописах відомого філософа й алхіміка шістнадцятого століття Парацельса... - Тим часом продовжував він.

Загалом день пройшов непомітно й додому повернулась ближче до вечора. У вікнах квартири світить світло, а це означає, що її господар уже повернувся. Всі приємні емоції, які я отримала впродовж дня, як рукою зняло, але я впевнено пішла до під'їзду.

Максим стоїть спиною до мене та помішує лопаточкою картоплю на пательні. Футболку одягнути він забув й стоїть в одних спортивних штанах. Порахуймо: уміє готувати, має гарну рельєфну спину, а ще одружений та відібрав у мене паспорт. П'ятдесят на п'ятдесят, такі собі шанси.

- О, ти повернулась. - Помітив мою присутність, а мені стало ніяково від того, що я стою тут і розглядаю його плечі.

Кров прилила до моєї голови й пофарбувала щоки в червоний так, що відразу стало зрозуміло, це не від морозу. Максим помітив мою реакцію й в його очах затанцювали бісики. Не знаю, що він там собі придумав, але тепер хочеться тріснути чимось по його нахабній пиці й рельєфна спина вже не здається такою красивою. Спина, як спина.

- Куди зникла?

- Відпочивала. - Огризнулась у відповідь. - Гуляла містом.

- І як прогулянка? - Запитав з набитим ротом, адже щойно відкусив шматок гарячої картоплі.

- Чудово. У вас гарне місто.

- Не боялась ходити одна?

- В сенсі? - Не зрозуміла його питання.

- Заблукати не боялась?

- Що ти, я б відразу зателефонувала до тебе і ти б мене врятував. - Не знаю чи відчув він іронію в моєму голосі.

- Не хапай. Мий руки й сідай за стіл. - Перебив мою спробу вкрасти зі сковорідки шматочок смаженого, одягнув таки футболку та став накривати на стіл.

Смаженя виявилась дуже смачною. Не знаю чи це Максим так смачно готує, чи це я нагуляла такий апетит, адже за весь день з'їла лиш кілька бутербродів.

- Ким ти працюєш? - Запитав чоловік.

- Нічого цікавого. - Неохоче відповіла.

- І все ж?

- Я маркетолог.

- А, офісний планктон, а так відразу й не скажеш.

- Мені й так моя робота не подобається, тому не підливай масла у вогонь. Ясно?

- Темно. - Передражнив. - Жуй, бо вистигне.

Я й так жувала, адже таке відчуття, ніби мій живіт прилип до спини. Максим поїв першим і влігся відпочивати перед телевізором, мені ж дісталась почесна місія мити посуд.

- Чому ти роботу не зміниш? - Раптом запитав.

- Навіщо тобі?

- Цікаво.

- Я думаю над цим. - Відійшла від відповіді. - А ти де був?

- Ходив у справах. - Так само неохоче відповів, як і я мить тому.

- Щось дізнався?

- Можливо. - Сказав і відвернувся до екрана телевізора.

Домила посуд й заховалась за зачиненими дверми.

До цього я вважала своє буття безглуздим та пустим. Робота, дім, поодинокі зустрічі з подругами, коханий, який спить і бачить, як позбутись мене, адже я заважаю його кар'єрному росту. Та зараз я відчула реальну загрозу і відчуття ніби загострились. А що власне я втрачаю? Можливо пригода, в яку мене втягує Максим це краще ніж провести різдвяні свята наодинці? Але ж ця невизначеність...

Вранці я серйозно вирішила допомагати Максимові. Чим скоріше ми знайдемо його гроші, тим швидше я буду далеко звідси.

Обираючи одяг, я зловила себе на думці, що намагаюсь сподобатися йому, хоч і розумію, що від нього треба триматись якомога далі.

До того як мій спільник прокинувся, я приготувала сніданок й стала чекати сповнена рішучості.

- Ти куди так вирядилась? - Витріщився на мої ноги.

От козел, ноги у мене гарні та заслуговують більш делікатного ставлення.

- Я тут подумала...

- О, ти подумала? Щось нове. - Хмикнув той, а я заціпила зуби.

- Буде краще, якщо ти мені все розповіси. Я спробую тобі допомогти, адже тиняючись по місту, можу зустріти когось із ваших знайомих і зіпсувати тобі всю гру. Й через три дні Різдво, а я не хочу святкувати його з тобою.

- Отакої, і чим моя кандидатура тебе не влаштовує?