Розділ 18

Я важко видихнула прокручуючи у руці келих, з прозорою речовиною жовтого відтінку. Шампанське відбивалося від країв склянки а я спостерігала за цим. Ну так, я уявляла все трішки по іншому. Після того як Олександр прийшов до авто ми сіли в середину та приїхали сюди. На фоні грала повільна класична музика, декілька чоловік та жінок пройшли повз наш столик. 

Сам бос кудись повівся сказавши, щоб ми залишалися тут. Телефон Влада почав відчувати на столі і він прийняв виклик. По виразу обличчя,  було більш ніж зрозуміло його не меншу задоволеність від процесу ані ж у мене.

- Так Вовк.

Я і досі не звикла до цих їхніх кличок і навіть не намагалася запам'ятати хто є хто.

Я зауважила що брови Влада надмуриоися і він кинув на мене швидкий погляд а тоді підвівся відійшов трохи дальше. Я нагострила вуха. Дякувати богу, слух у мене був ще той. 

- Ти здурів? Його не можна залишати. Май розум. Який свідок живе довго? Мораль, мені все одно на твої інші обставини. Бос як дізнається, вб'є вас обох. Завтра привези решту на склад за містом. Їх потрібно вбити.

Влад різко кинув на мене погляд, наче запідозрюючи що говорить надто голосно і я могла щось почути але я скористувалася акторською грою і вдала що мене досі мега сильно цікавлять бульбашки в бокалі. За мить Влад сів назад за стіл. Я для того, щоб уникнути його підозр та погляду вирішила спитати щось банальне і розслабити його водночас

- Скільки таких вечорів відбувається в рік? Думаю, я після сьогоднішнього радше помру ніж повторю прихід.

Наші погляди зіткнулися і я з полегшенням зрозуміла що Влад розслабився.

- Раз на три місяці. Ти звикнеш.

Я посміхнулася.

- Навряд чи.

Нарешті я звільнила з рук склянку, і глянула на Влада котрий посміхався.

- Ти вже напевно підігріла шампанське. А моглаьб давним давно випити і розслабитися.

Я скривився.

- Я надаю перевагу зберігати розум чистим. Алкоголь...він точно спонукатиме мене до дивних дій.

- Ти помиляєшся. Інколи, і алкоголь не потрібен щоб твої вчинки стали не логічними, спонтанними а іще...максимально дивними. Хоча пізніше ти про них і пожалієш.

Я глянула на нього зацікавлено та вперлася об спинку крісла.

- Наприклад? Ти ж це точно говориш із власного досвіду. А мені вже не терпиться почути щось веселе, тільки задля того щоб до виходу Олександра я не спала мирним сном.

Хлопець знову посміхнувся і повтори вмою дію.

- Навряд чи мої історії здадуться веселими. Більшість із них приносили мені або переломи або ж підзатильників від батьків. -Влад розсміявся. -Я був ще тим шибайголовою в школі. Напевно, якщо зараз прийти туди і спитати про мене у директора він відповість, що я і досі не здав гроші за ремонт поруччів.

Я нахмурила брови посміхаючись і дивилася запитально на Влада.

 - Мені просто не дуже сподобався один хлопець. Ми переговорили і я...не розумію в який момент вже звалив його із другого поверху на перший. 

Я ахнула.

- Як?

Влад потер підзатилок.

- Так...я толком і не пам'ятаю. В один момент він вдарив мене а в інший ми уже разом полетіли вниз. Я вирубився майже одразу, хлопець впав на мене.

- Як ти живим залишився? І з хлопцем що?

- Нууууууу, живим це залежно як сказати. Перелом у ребрах, чудові стусани від мами з батьком а ще ж батьки цього хлопця. А в принципі, як ти зараз бачиш нічого йому немає.

- Тобто?

- Ну я побився тоді з Алексом...- мої очі зараз напевно схожі на дві глобуси. 

Влад засміявся.

- Як? Він же наче старший за тебе.

Влад кивнув головою. 

-Кажу ж, розум не завжди буває чистим. Я у дев'ятому класі поліз до одинадцятого. Хоча...можливо якби не це то я б зараз тут не сидів.

-Тобто, ти наче борг віддаєш?

-Хто і що кому віддає? - позаду почувся голос і по моїй шкірі пройшлися мурахи коли Олександр сів поряд.

Його рука опинилася на моєму плеччі через що емоції неможливо описати. Краєм ока я зачепила одне з татуювань на руці. Це був маленький дракончик котрий дмухав вогнем на троянду. Здається, щось схожим до милого мультфільму.

-Нічого, я розповідав Владі про нашу першу зустріч.

Олександр хмикнув а тоді його рука потягнулася до бокалу з шампанським котре я нещодавно крутила в руці. Він перехилив його одним махом і глянув на мене зкрившись.

-Влад, принеси мені віски. Враження що води випив.

Чоловік навпроти піднявся і пішов кудись в напрямку столиків а я ж повернула голову до Олександра.

Я і досі не розуміла, чому називаю його повним ім'ям.

-Ви приїхали сюди не зовсім по шляхетних справах. Чи не так?-спитала я його і він почав сміятися.

Вперше я побачила його посмішку. Не ту натягнуту що завжди, не глузливу або ж половину справжньої. Це була...справжня.

-Шляхетним? Ти серйозно? Так аукціон ще ніхто не називав. -сказав він відходячи відбнападу сміху котрому я здивувалася.

-Сьоголні я приїхав сюди не тільки через справжню мету запрошення. А завтра ти їдеш зі мною на завдання. Думаю, підпал складу був першим етапом. А на тебе чекає іще один.

-Етапом до чого?

Він перевів погляд кудись в стіну. Напевно, я вже і неочікувана почути відповіді. Але він знову повернув свою голову до моєї настільки, що подих чоловіка обпікав мою шкіру. Його голова нахилилася до мого вуха а по тілу пройшов табун мурах.

-Етапом до твого входу в моє справжнє життя, опер.

Я здригнулася коли він назвав моє колишнє звання у відділку. Влад прийшов саме вчасно, щоб Олександр перевів свою увагу на нього а я заспокоїла власне серце. Але...якщо Влад говорив з кимось про вбивство котре відбудеться завтра, то невже Олександр накаже мені...