Розділ 17

Я мала рацію. Юра мав рацію. Все ж, дівчата не можуть не приваблювати хлопців. Після того поцілунку я помітила як Олександр почав невагомо але все ж довіряти мені.

Зараз ми ішли з стрільбища де він знову зустрічався з якимось чоловіком. За останні дні таких зустрічей було три. І це мало б насторожити.

- Хто ці чоловіки? - вирішила спитати я.

Мій погляд просканував спину Олександра котрий як завжди був непорушний. Його, здається, і виверження вулкану не змусить занервувати. А ось Влад попереду напружився.

- Бізнес партнери. Іще питання будуть?

- Ні. - відповіла я.

Ми сфли в машину та почали виїжджати звідси.

- Твій завтрашній вихідний відміняється.

- Гаразд.

У контракті було прописано про таку можливість тому я не обурилася. Все ж, частина мене була і рада адже це означає пропуск зустрічі із Юрою. Що-що, а мені і минулої його лекції про мою зраду вистачило. Не хочу чути подібне вдруге у свою адресу.

Ми приїхали до будинку чоловіка.

- Влад, ти відпочинь. Влада ти за мною.

Я не здивувалася такому повороту подій. Останнім часом я все частіше залишалася після роботи біля Олександра. Я і досі не могла спростити його імені.

Ми зайшли до вітальні де чоловік сів на крісло. Мій погляд просканував диван де були розкладені декілька суконь. Я повернула погляд до боса.

- Вибирай.

Я нахмурила брови.

- Що?

- Вибирай сукню. Ти завтра ідеш зі мною на захід де буде половина бізнесменів міста. Навіть охорона повинна тримати імідж. Дрес-кож чорно білі кольори.

Я повільним кроком покрокувала до дивану. Мої каблуки тихо цокали по підлозі. Хоча б щось я залишила на собі з при знаків дівчачого. Бо ця форма точно не могла казати що я відношуся до жіночого роду. Я провела поглядом ряд суконь і зупинилася на четвертій з кінця. Легка чорна сукня довжиною до колін. Одне плече оголене, з вирізом по боках. Половина плаття чорна а половина у темно-білих переливчастих до сірих палетках.

- Думаю, ця підійде.

Сказавши це я повернулася до Олександра котрий уважно спостерігав за кожним моїм рухом.

- Не хочеш приміряти? Ти знаєш де тут ванна.

Це було скоріше не запитання а одразу ствердження. Так, за останні дні мого перебування в цьому домі я вже знала де і яка кімната. Тому взявши сукню я покрокувала до ванної котра була по ліву сторону від дверей до кухні. Переодягнувшись у сукню я глянула у дзеркало. Цікаво, звідки Олександр знає мій розмір? Каблуки вирішила залишити і вийшла з ванної.

Коли я стала напроти Олександр він кивнув головою.

- Дійсно чудова сукня.

У голові виникла нова ідея, як можна іще втертися у його довіру. Але вона могла і порушити її повність. Але про це я не думала. Час діяти а не ходити в тіні.

Я повільним кроко почала наближатися до Олександра.

- Що ти робиш? - його брови нахмурилися коли я сіла на його коліна.

Чоловік міг мене відштовхнути, що стало б провалом. Але натомість його рука лягла на виріз у сукні а саме талію. Його шкіра та дотик відчувався крізь тканину а я злякалася того, що відчула від цього зєднання.

- Свою роботу охоронця. - відповіла я на запитання.

Чоловік хмикнув. Кутик однієї з його губ потягнувся вгору.

- Все ж, у контракті не було нічого зазначено про відстань або ж дистанцію. - я схилила голову на бік посміхаючись.

Фліртувала я з ним? Напевно інакше це не можна було назвати.

- Хіба, для захису не потрібна дистанція. У разі удару, потрібно взяти розгін. - сказав він повінстю відхиляючись на спинку крісла.

Моя рука лягла на його груди під сорочкою. Мені здається, чи його дихання стало важкішим?

Подушки пальців знайшли контур одного з численних тату та почали обводити контури. Олександр заплющив свої очі. Здається, це йому подобається. Рука чоловіка стиснулася на моїй талії.

- А мені не потрібен розгін. Я зразу нападу. - прошепотіла я.

Чоловік вже повністю посміхнувся.

Його очі розплющилися і він повернувся у сидяче положення Я мило і безневинно посміхнулася. Моя голова почала нахилятися вперед, я залишила буквально міліметр між нами, котрий Олександр з легкістю скоротив.

- Ти мала рацію, ця сукня точно підходить. - сказав він у перерві між поцілунками.

Я посміхнулася.

- Тільки якщо ми продовжимо, тобі доведеться щукати іншу. - прошипів він.

- А я і не проти.

Мій план не провалився. Незабаром я точно зможу наблизитися до цього чоловіка настільки, щоб вивідати інформацію котра потрібна.

- Алекс… - почула я сторонній голос але не розубрала чий бо Олександр прогнав людину.

- Потім. Все потім.

Напевно, відвідувач вийшов.

Провівши червоною помадою по губах, я завершила свої збори. Все ж, вчора я вчасно зупинилася і сукню не варто було міняти. Передні прядки мого волосся були зачепленні позаду невидимками. Легкий макіяж, ця сукня і каблуки. Це точно достойний образ. Я схопила великий піджак з ліжка та накинула його на верх. Вчора, Олександр був дуже добрий та погодився позичити мені його.

Згадавши вчорашню пригоду я посміхнулася. Напевно, працюючи у відділку не подумала б що можу ставати моментами настільки розпустною.

Кинувши останній погляд у дзеркало та перевіривши наявність пістолета а також ножа на нозі я вийшла з кімнати та спустилася на низ. Всі хлопці, котрі зараз не були в охороні будинку сиділи за столом.

Почувши стукіт каблуків хтось із них присвиснув.

- Ти нічого така.

Я ледь посміхнулася.

- Якщо це комплімент то дякую.

Чоловік посміхнувся.

- Думаю, коли Олександр тебе побачить то уже і про суть вечора може забути. - засміявся якийсь хлопець збоку.

Я кивнула на нього погляд. Він замовк.

- А правда кажуть, що…ти в офісі одного каблуком до плитки притиснула.

Я посміхнулася. Чую страх?

- Хочеш перевірити?

Я глянула на годинник. Час виходити. Тому я кинула всім на прощання коротке «Бай» та вийшла.

Надворі біля машини вже стояв Влад у костюмі.