Розділ 16

Ми приїхали назад до будинку. Давно я тут не була, і не хочу визнавати але в Франції мені не вистачало цих знайомих стін.

Ні. Я не сумувала за ними. Все ж, це тільки прикриття.

- Влад, ти відпочинь. Влада за мною. - сказав Олександр чи мене не аби як здивував. Можливо він помилився  вживанням родів?

Але чоловік не зупинився а Влад пішов до будиночку. Ми ж зайшли у головні двері. Тут уже не було тих двох жінок, котрі були у будинку. Олександр без зупинок піднявся на другий поверх до свого кабінету. И зайшли в середину.

- Зачини двері! - грубий голос начальника змусив мене здригнутися.

Чоловік сів за стіл і я здивувалася, адже він не взяв до рук ноутбук або ж папку, як це було минулого разу або ж зазвичай.

Його зелені очі уважно вивчали мене. Чомусь, згадала як востаннє це було у ресторані коли він знав про всю мою брехню. Що ж зараз?

- Хто такий Кирило?

Його запитання змусило мене на секунду розслабитися а потім знову напружитися. Чому його цікавить мій брат?

- Це запитання не стосується роботи. - відповіла я згадавши контракт.

Його брова здійнялася вгору. А потім він примружив очі. Його голова почала хитатися наче він з чимось погоджувався. Опісля чоловік різко піднявся та покрокував до графіту із водою. Вода полилася у склянку а тоді Олександр перехилив її.

- Не стосується роботи. - він повернув до мене погляд і я вперше побачила його посмішку. Дивно. Це одноразова акція?

- Він твій хлопець. Так же? Таємний. Бо жоден раз ти не засвічувалася з хлопцем, крім свого колеги, на людях. Навіть мої зв’язки не допомогли. То хто він?

Я не стрималася від посмішки. А тоді ледь стримувала сміх. Та все ж смішок вирвався.

- Що? - здивовано спитав Олександр.

- Вибачте будь ласка. - сказала я намагаючись втамувати хвилю сміху.

- Просто, на хвилину подумала, що це схоже на ревнощі. Але потім я повернула собі усвідомлення, що ви мій бос. Але це справді дуже смішно.

Я підняла погляд до чоловіка котрий крутив у своїй руці склянку. Його кроки почали скорочувати відстань між нами і він залишив міліметр між нашими тілами.

- То хто він?

- Якщо вам дійсно це важливо, то Кирило це не мій хлопець. Хоча…можливо у нас би щось і вийшло.

Не розумію, звідки з’явилося відчуття ревнощів зі сторони Олександра та потреба подражнити та позлити його.

- Не крути. - сказав він.

- Кирило це рідна та близька мені людина.

Очі Олександра закотилися. Я почула обурливий видих через що ледь посміхнулася.

Раптом, мій подих збився від відчуття руки Олександра на своїй талії та того, наскільки скоро він притягнув мене до себе. Я врізалася у його груди. В думках згадала, наскільки багато тату під цією білосніжною сорочкою.

Якщо ж йому можна лапати мене, чим я гірша? Мої долоні піднялися вгору і я поставила свої долоні на груди Олександра. Можливо, Юра мав рацію і зібрати інформацію ставши дівчиною або ж коханкою буде легше ніж простому охоронцю.

Здається, вранці у повітрі щось було бо мої думки жахали навіть мене саму.

- Ви заграєте до мене? - прошепотіла я прямісінько в губи Олександру і подивилася у його очі.

Каблуки допомогли, і ми були зараз на одному рівні.

- Просто цікаво, ким представляється ця близька людина.

- Ви мали рацію. - моя фраза змусила здивувати.

- Я радий чути, що ти погоджуєшся зі мною. А можна дізнатися в чому саме?

- Мій колег багато згадував про вас у відділку, коли я ще та працювала. Попри те, що я змінила свою зайнятість все ж я не можу вам повністю довіряти.

- Я ж тобі довіряю. Ти б не стала приватним охоронцем, якби я не довірив тобі своє життя.

На моєму обличчі з’явилася посмішка.

- Так. Але це не означає, що…Я не хочу ходити довго навкруг. Я не є маленькою щоб зрозуміти. Ви близько не білі і пухнасті. Ваша влада над зброєю -  це вже причина хвилюватися. Тому я б хотіла тримати при собі знання щодо особистості Кирила . Єдине, що м

Ми приїхали назад до будинку. Давно я тут не була, і не хочу визнавати але в Франції мені не вистачало цих знайомих стін.

Ні. Я не сумувала за ними. Все ж, це тільки прикриття.

- Влад, ти відпочинь. Влада за мною. - сказав Олександр чи мене не аби як здивував. Можливо він помилився  вживанням родів?

Але чоловік не зупинився а Влад пішов до будиночку. Ми ж зайшли у головні двері. Тут уже не було тих двох жінок, котрі були у будинку. Олександр без зупинок піднявся на другий поверх до свого кабінету. И зайшли в середину.

- Зачини двері! - грубий голос начальника змусив мене здригнутися.

Чоловік сів за стіл і я здивувалася, адже він не взяв до рук ноутбук або ж папку, як це було минулого разу або ж зазвичай.

Його зелені очі уважно вивчали мене. Чомусь, згадала як востаннє це було у ресторані коли він знав про всю мою брехню. Що ж зараз?

- Хто такий Кирило?

Його запитання змусило мене на секунду розслабитися а потім знову напружитися. Чому його цікавить мій брат?

- Це запитання не стосується роботи. - відповіла я згадавши контракт.

Його брова здійнялася вгору. А потім він примружив очі. Його голова почала хитатися наче він з чимось погоджувався. Опісля чоловік різко піднявся та покрокував до графіту із водою. Вода полилася у склянку а тоді Олександр перехилив її.

- Не стосується роботи. - він повернув до мене погляд і я вперше побачила його посмішку. Дивно. Це одноразова акція?

- Він твій хлопець. Так же? Таємний. Бо жоден раз ти не засвічувалася з хлопцем, крім свого колеги, на людях. Навіть мої зв’язки не допомогли. То хто він?

Я не стрималася від посмішки. А тоді ледь стримувала сміх. Та все ж смішок вирвався.

- Що? - здивовано спитав Олександр.

- Вибачте будь ласка. - сказала я намагаючись втамувати хвилю сміху.

- Просто, на хвилину подумала, що це схоже на ревнощі. Але потім я повернула собі усвідомлення, що ви мій бос. Але це справді дуже смішно.

Я підняла погляд до чоловіка котрий крутив у своїй руці склянку. Його кроки почали скорочувати відстань між нами і він залишив міліметр між нашими тілами.