Розділ 15

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Я повернулася назад, достатньо скоро. Вияснилося, що я могла навіть і не летіти та все ж побачити брата було приємним явищем.  А дізнатися, що в нього ще і Емілія є взагалі досягненням. І хоча вони обоє поводилися дивно при моїй присутності.

Я повернулася додому і зателефонувавши Олександру сповістила, що завтра буду готова до роботи. 

Я дивилася по телевізору якусь тупу передачу коли у двері квартири подзвонили. Мій погляд звернув на годинник внизу екрану. Пів на десяту. І кого принесло? Я напружилася і взяла з шухляди свій пістолет. Дивно, що у Олександра його видали як і у відділку табельне. Підійшовши до дверей я перекрутила ключ і різко шарпнула двері на себе виставляючи зброю.

- Спокійно, спокійно. - піднявши руки вгору сказав Юра а я закотила очі і впустила зброю.

- Ти зазвичай не приходиш так пізно. Ліна не ревнуватиме?

Колишній напарник зайшов до квартири слідом за мною.

- Вона зараз у пологовому.

Я підняла свої брови.

- Знаєш, жінки після пологів це…щось дивне. Думаю, я не зможу передбачити її дію коли вона дізнається що  я вночі не вдома а у молодої дівчини. Але краще не будемо випробовувати долю.

Я посміхнулася. Юрко дзвонив мені, і розповів про народження сина. Тому, друге привітання я стримала у собі.

- У тебе щось є? Вже пройшло достатньо часу твоєї роботи. - перейшов він до справи а я знизила плечима.

- Нічого суттєвого. Думаю, Олександр не той, кого ми шукаємо.

Юра примружив очі.

- Горів склад. За нашою інформацією там перебувала наркота. Котру ми мали в той же день дискваліфікувати. Але коли приїхали, вже не було що забирати. Ми вирахували по камерах, що  в проміжку часу підпалу ви обоє їхали з офісу. Мені варто хвилюватися через те, чому ти приховуєш від мене факт, що це ви підпалили склад?

Я стримала своє здивування.

- На що ти натякаєш?

- Влада досить. Ти не можеш стільки часу працювати у нього і нічого не знати. Я впевнений що підпал - його рук справа. Але зараз чітко бачу що ти покриваєш цю людину.

- Тобто, вважаєш мене за зрадницю?

Юра уважно дивився на мене.

- Я щиро сподіваюся, що сумніваюся цього разу в здогадах. Маю надію, за цей тиждень ти виявишся більш продуктивною.

***

Я здригнулася, коли вийшовши з машини на мене подув холодний вітер. Мої ноги самі повели до вже відомого кабінету у офісі начальника. Більш продуктивною? Не знаю, чому справді не розповіла Юрі про підпал. Можливо тому, що я його і виконала…

Мої підборі відстукувалися від плитки, приваблюючи погляди людей.

- О, краля вимоталася. Як ти тоді мене вклала? А ця робота? Не думав, що все і досі вирішується через ліжко.

Я повернулася на знайомий голос. Той самий чоловік, з яким я стикнулася у конфлікті в перший день найняття на роботу. Мої губи розплелися у посмішці.

- Тобі не світить потрапити ані по старим, ані по новим стандартам.

Я помітила, як чоловік напружився але затримуватися не було бажання. Я пішла до ліфту та натиснула на кнопку. Почула позаду себе рух і повернулася.

- Ти не будеш так зі мною розмовляти. Я дозволив тобі це минулого разу, але зараз так не буде.  Я зняла свої окуляри, котрі були на очах і уважно глянула в очі цього дурня.

- Влада! -  я повернула голову до свого напарника котрий стояв з босом неподалік.

- Ми ще не закінчили. - шикнув той на вухо і розвернувшись пішов.

Я не стримала свого роздратування. Вчора Юра наїхав просто так. Сьогодні цей взявся як з неба. І до того ж іще минулі події.

- Боягуз. - крикнула я йому в спину.

Влад уже був біля мене і запитально здійняв брови. Олександр ж мовчав. Громила повернувся назад до мене головою.

- Як ти сказала?

- Тікаєш. Ти боягуз. Думаєш, що крутий вигляд і зверхня розмова дає привілеї чи якусь владу? Це безглуздо вважати, що можеш мене зарити одним словом. Ти швидко забув, як я тебе на лопатки поставила.

Він хижо посміхнувся і ступив крок у мою сторону. 

Я зауважила як Влад зробив ривок рукою, напевно по зброю але я зупинила його поклавши свою долоню на його.

- Я просто пожалів тоді тебе. Посада та робота котру ти зараз виконуєш моя. І ти на ній тільки через мою жалість.

Я почала істерично сміятися.

- Не тіш себе цими думками.

Я вже розвернулася. Ліфт щойно прибув і Влад зробив те саме. Я відчула рух позаду себе а тоді вигук Влада, але він відбувся у момент, коли цей ідіот лежав обличчям до землі. Я піднялася. Мій каблук і досі був між лопаток цього чоловіка.

- Сучка. - прошипів той а я посміхнулася.

- Не лізь до мене. І перестань зображати цього самовпевненого типа. Тобі не іде.

Я забрала свою ногу і під здивований погляд Влада зайшла до ліфту котрий уже затримався. 

Дверцята ліфту зачинилися і я видихнула. Тоді мій погляд повернувся до Олександра.

- Я звільнена? - спитала я тихо.

- Постать котра була перед входом мені більше сподобалася. Тобі більше личить впевненість, Владо.

Я наморщила лоба.

- Тобто, так?

- Тобто ти не звільнена. Все ж, увага в тебе завжди нагострена а це добре як для охоронця. А іще, цей хлопець сам винен. І ти правильно вчинила. Ніколи не варто давати комусь витирати об тебе ноги. Все Має мати своє місце. - відказав він.

Я не бачила обличчя боса, але впевнена що зараз один з кутиків його губ піднявся вгору.