Розділ 12

Я сиділа на дивані і читала «Прокляття переможця» коли у двері постукали. Я одразу ж вирівнялася і відклала книжку. У кімнату зайшла та сама  Тамара.

- Вечеря готова. - сказала вона.

- Добре, дякую.

Олександр піднявся з-за столу і я зробила оте ж саме. Швидко підійшла до шафи і хотіла поставити книгу назад, але коли покрокувала до шафи то слова мене зупинили.

- Якщо хочеш, можеш забрати її. Я помітив що вона тобі сподобалася.

Мої щоки почервоніли, цікаво, він знає текст цієї книги?

- Та ні. - сказала я і поставила книгу назад до шафи, на її місце.

Він нічого не сказав а тільки покрокував до виходу а тоді коридором в іншу кімнату.

- Почекай за дверима. - сказав він і я зупинилася. Напевно, це його спальня.

Я простояла з п’ять хвилин за дверима і почула як внизу вхідні двері відчинилися. Не потрібно було перехилятися через пирила чи підходити до них, щоб зрозуміти хто прийшов. Стукіт підборів дав все зрозуміти і поставити мене в нерозуміння. Олександр вийшов з кімнати. Його волосся було ледь мокрим, і я зрозуміла що він встиг прийняти душ і переодягнувся.  Він швидким кроком покрокував до сходів і вниз а я за ним. Зайшовши у вітальню в його обійми одразу ж кинулася якась дівчина-підліток. На вигляд років п’ятнадцяти. Її довге світле волосся було підкручене в локони. Одягнена вона була як справжня…барбі? Рожевий костюм котрий складався з піджака та широких штанів і білої футболки не давав думати по іншому. Я стояла за спиною Олександра на відстані двох кроків. Здається, вони там злиплися бо їхні обійми тривали надто довго. Коли вони ж відсторонилися то вже старша жінка також обійняла чоловіка. Я стояла мовчки, а дівчина нарешті помітила мене і подивилася примруживши очі. Здається. Я знаю чиї ті книги в кабінеті Олександра. Тільки хто вона? Проста знайома? А можливо дівчина? Але ж вона надто юна для нього…стоп. А скільки чоловікові років?

- Як ваші справи?Як доїхали? - спитав Олександр у людей коли вони сіли на диван.

Я ж стала недалеко. Огляд старшої жінки повернувся на мене. Чому її погляд змушує мене напружитися? Я вирівнялася іще більше, наскільки це було можливо. Напевно, потрібно було спитати дозволу у Олександра на те щоб переодягнутися. Хоча мій одяг і не був аж таким брудним та все ж плями точно були. 

- Ти звільнив Влада? - спитала юна дівчина.

- Ні. А чому тебе це цікавить? - спитав бос дивлячись на дівчину.

Вона знову кинула на мене погляд. Олександр глянув на мене якось…дивно. Я не встигла зрозуміти його погляду бо він миттю повернувся до дівчини.

- Влад сьогодні вихідний. - пояснив він. - Ви зголодніли? Можливо приступимо до вечері?

У знак згоди всі піднялися. Гості пройшли перші. Дівчина пройшла настільки близько біля мене що я не могла зауважити її різких парфумів від яких в носі засвербіло. Олександр ішов за нею і я не стримавшись чхнула якраз коли він був біля мене. Його погляд повернувся до мене.

- Будь здорова. - сказав він.

- Дякую. - прошепотіла я і пішла за ним.

Всі сіли. Так, як дівчина сиділа біля Олександра котрий був на головному місці, то я стала на пристойній відстані але старалася майже не дихати щоб іще раз не чхнути. Але так, як це було неможливо то я просто старалася стримувати чхання. Перші десять хвилин вечері в мене це вдавалося, але потім я знову чхнула чим привернула увагу всіх присутніх. Але ніхто нічого не сказав. Але коли це повторилося за хвилину то Олександр не стримався.

- Ти застудилася? - спитав він прямо дивлячись на мене.

- Ні. Вибачте. Напевно тут просто пил.

Він нахмурив брови. Дійсно. Тут ніколи не могло бути пилу.

- Напевно, просто алергія на щось. - сказала юна дівчина.

У знак підтвердження я знову чхнула.

- На жасмин. - додала дівчина.

- Чому так думаєш? - спитав Олександр.

- Бо вона почала чхати, коли я пройшла повз неї.  А зараз стоїть за декілька кроків від мене. У моїх парфумах є жасмин. Проста логіка, Алекс. - сказала дівчина і я хоча бачила тільки її спину зрозуміла що вона посміхнулася.

Я знову чхнула.

- Вибачте. - сказала я винувато адже в плани точно не входило псувати чиюсь вечерю.

- Думаю, ти можеш бути вільна на сьогодні. - сказав Олександр. - Завтра Влада іще не буде. О восьмій ранку бути тут.

- Гаразд. Гарного вечора. - сказала я і вирішила до виходу.

Зайшовши в будинок охорони я побачила, що всі вже закінчили вечерю.  Тому спокійно пішла в свою кімнату і переодягнувшись зауважила що Влада і досі немає. Після я спустилася вниз і забрала з холодильника свою порція. Сівши за стіл почала їсти паралельно відкриваючи телеграм на телефоні. Хотіла написати колезі про сьогоднішню поїздку але не встигла бо на території з’явився Пріс.

- Ну як, каблуки не заважали?- спитав він.

Так, насправді у лісі вони були трішки недоречними але все ж дякую Дмитру на момент гри він пожалів мої ноги і дав чоботи. А загалом…

- Абсолютно ні. А у вас як справи?

- Які тут справи? Сиділи в будинку цілий день. Плітки чули. Правда, що ти працювала в поліції?

Запитання застало мене зненацька. Заперечувати, напевно. Немає сенсу.

- Так. Працювала перед тим як моя робота змінилася на охорону.

Пріс уважно дивився на мене, наче намагався побачити якусь проблему. Наче шукав недолік. Та все ж він нічого не сказав тільки посміхнувся.

- Що?- спитала я.

- Нічого. - сказав він, але його погляд казав протилежне.

Все ж я не наполягала. Чоловік сів за стіл і вийняв свій телефон. Я ж, як найшвидше доїла картоплю з котлетою та салатом і при нагоді одразу ж повернулася до своєї кімнати.

***

За одну хвилину до восьмої я вже зайшла до вітальні Олександра. Здивувалася, побачивши тих самий двох жінок. Виходить, вони не просто гості.

- Доброго ранку. - привіталася я, адже це було елементарним правилом етикету.

Погляд Олександра одразу ж піднявся до мене.

- Доброго. - відповів він.

- Як тебе звати? - спитала старша жінка повернувши свій погляд до мене.