Розділ 9

Ранок понеділка зустрів приємним сонцем. Вчора я повертала я до своєї квартири де говорила з Юрою. І хоча він очікував що я, напевно маю приховані  магічні зусилля, був змушений розчаруватися. Ну, але він так само був цікавим. Знайди мені щось, не знаючи що. Я спустилася на них у формі котра складалася з чорних штанів, сорочки та піджака. З взуття я взяла свої чорні туфлі на шпильці. Спустившись на низ одразу ж побачила глузливі погляди на собі. Напевно, вони не бачили ніколи дівчини на каблуках.

- Що? Ніколи дівчат не бачили?-висловила я своє запитання вголос.

- Ну, дівчат бачили. А от дівчат на такій шпильці котрі б могли битися…я подивився б на це. - сказав Пріс.

Я ледь стримала посмішку.

- Повір, мені взуття абсолютно не мішає в обороні…

- Поганому танцівнику ноги мішають. – почула голос а тоді в нашому скромному житі з’явився Олександр у білій сорочці та чорних штанах. Його стандартна форма, що мене не здивувало.

- Влада, не простіше було б заїхати взуттям комусь в голову?Думаю питань більше б не було. – сказав він і я помітила щось схоже на посмішку на його обличчі.

- Я не приймаю заходи оборони коли немає потреби. До того ж на своїх не нападають. – відказала я.

- Заради профілактики не заборонена. Пішли, Влада сьогодні не буде. – сказав він і вийшов а я за ним.

- Удачі. Щоб не заїхала в стовп коли каблук послизнеться.. – сказав він а я натягнуто посміхнулася.

- Дякую. - відповіла я і за мить опинилася на вулиці.

Олександр Ігорович гортав щось у своєму телефоні. Я підійшла до авто і відкрила задні двері як це зазвичай робив Влад. Дивно було дивитися як чоловік сідає. Не звикла я на побігеньках бігати.

Я обійшла машину після чого сіла за кермо. Хоча б десь пригодяться ті права і знання котрі я знала щодо їзди.

- Ти маєш права? – почула я запитання ззаду.

- Так. В поліції службовим водила. – відповіла я.

Завівши двигун я виїхала з двору. Спочатку у авто було тихо, а потім Олександр різко заговорив.

- Ти відмовилася від папки з компроматом. Чому? Могла б заслужити премію якщо тобі настільки потрібна гроші.

Я хвилину мовчала а потім, щоб він нічого не запідозрив заговорила.

- Я не щур щоб підставляти людей для своєї вигоди. – відповіла я і краєм ока подивилася  в дзеркало заднього вигляду де Олександр уважно дивився за місцевість котра проминала.

- Як щодо Влада? Він учора ж тільки був. Вихідні продовжилися на день? – поцікавилася я.

- Так. Декілька днів Влада не буде. Тільки ти.

Це підозріло але я змовчала. Решту дороги до офісу пройшло в тиші. У офісі сьогодні Олександр мав більше напружений день, ніж минулого тижня. Одна нарада замінилася на іншу а інша на якусь зустріч. Я стояла за дверима і одягла чорні окуляри. Тепер, здається, розумію чому Влад постійно в них. Заплющивши очі я дозволила собі на хвилину розслабитися. Але коли почула звук розбитого скла то різко зайшла у кабінет.

- Все гаразд. - запевнив Олександр щойно я зайшла. – Просто випадково стакан зіштовхнув. Поклич секретарку. – сказав він.

Я зробила так, як він сказав. Коли нарада закінчилася, Олександр вийшов зі свого кабінету і покрокував на інший поверх і ввійшов у коридор, де я іще не була. Мої підбори відбивалися від бруківки а я тільки зараз побачила, що сорочка Олександра була мокрою з переду. Він зайшов до якоїсь кімнати а я за ним. Тут була одна велика шафа та доволі зручний диван з чорною шкірою. На стіна висіли картини а вікно котре тут було, ішло в підлогу і відкриваючи неймовірний краєвид на місто. Напевно, вночі тут було б особливо красиво. 

Але я повернула погляд до Олександра котрий дістав з шафи чисту білу сорочку. Цікаво, багато їх тут у нього? Але коли чоловік почав розстібати ґудзики я на хвилину завмерла. Згідно з контрактом я не можу вийти, бо Олександр не сказав цього. Але і дивитися як він зараз залишиться без сорочки я собі не могла дозволити тому шоковано і голосно прочистила горло. Схоже, це було надто тихо бо Олександр навіть уваги не звернув. Я зробила це іще раз але вже голосніше.

- Влада, тебе горло дре? У куті біля тебе графіт з водою є. – сказав він глянувши на мене.

Він уважно дивився на мене. Я, під його пильний погляд підійшла і влила склянку води після чого випила її за одним ходом. Олександр і досі дивився  на мене. А міг за цей час уже перевдягнутися і без проблем ми вже б пішли звідси.

- Ну як, легше стало? – спитав він і клянуся, на хвилину у його очах я помітила відблиск посмішки або ж насмішки.

- Так, дякую. – сказала я.

Він продовжив розстібати свої ґудзики  і я не могла зауважити що ці надто красиві руки, котрі були всі в татуюваннях виглядали надто привабливо, коли розстібали кожен маленький ґудзик. О Боги. Про що я взагалі думаю? Я заплющила свої очі дякуючи окулярам. Але коли почула легке шарудіння то не стрималася і розплющила їх але…в горлі знову раптом пересохло. Я несвідомо облизала свої пересохлі губи і важко ковтнула. Бажання роздивитися всі татуювання на плечах, грудях, руках перемогло і попри крик розуму заплющити ці кляті очі я все одно витріщалася дякуючи чорним окулярам за змогу робити це не помітно. В нього точно є що ховати за цією білою сорочкою. І я дивуюся що безліч його татуювань не просвічується крізь неї. Він тихо вилаявся защіпаючи ґудзики. Здається, вони надто маленькі для його великих пальців. І чому тоді в ресторані я не помітила цієї гори татуювань?

- Влада, ти можеш мені допомогти?- спитав врешті він і глянув на мене своїми зеленими очима.

- Так. – я прочистила своє горло бо голос був надто хриплим. – Так, звичайно ж.

Я невпевнено ступила крок до нього і хвала Богам не колихнулася, бо на секунду здалося що я ходжу не по землі а хмарах