Розділ 7

Прокинувшись вранці я швидко пішла до ванної кімнати а потім одягатися. Перш ніж починати свою роботу під прикриттям потрібно піти з попередньої. І хоча мені все це не подобається, та життя вимагає іншого. Тому вже о 8 годині ранку я була під кабінетом Кирила Павловича з заявою на звільнення. Його іще не було на місці, тому я сиділа на кріслі під кабінетом. Коли почула кроки то одразу ж піднялася а за секунду побачила силует начальника.

- О, Влада. Що там у тебе?- спитав він побачивши документ у руці. - Відпустка?

- Ні, Кирило Павлович. Це...заява на звільнення.

Чоловік глянув на мене спантеличено.

- В тебе щось сталося? Ти тільки скажи. Можливо просто візьмеш відпустку на декілька тижнів, відпочинеш і повернешся?

- Ні. Поки що я хочу повністю відпочити від роботи. 

Ми зайшли до кабінету де начальник сів за стіл.

- Я звичайно ж можу її підписати, але ти впевнена що хочеш цього? Бо мені, якщо чесно, не хотілося б втрачати таку хорошу працівницю. 

- Це точно. Можливо через декілька місяців я повернуся. Але зараз точно впевнена що хочу відпочити від роботи і цього всього.

Так, брехати я дуже скоро навчилася. І все це через цю авантюру з агентом під прикриттям. Юра міг би посвятити начальника в план, але сказав що він може цього не схвалити і тоді все піде до одного місця. Я ж встигла разів з двадцять висварити себе, що взяла у цьому всьому участь. Ну, але що не зробиш заради справедливості. Вийшовши з кабінету Кирила Павловича  і попрощавшись із ним я пішла до Юри. Його на диво іще не було, тому я взяла коробку і почала складати свої речі. Була уже пів на дев’яту, а коли він зайшов у приміщення то уже і дев’ята. 

- Влада - нахмурив він брови коли побачив як я складаю речі з шухляди у коробку.

- Ти ж начебто казав, що запізнюватися це те саме що вбити когось. - сказала я киваючи на годинник.

- Мало що я казав. Невже він взяв тебе на роботу якщо ти речі збираєш. - сказав він.

Я кивнула головою з посмішкою.

- Ти як вчора пішов, мені подзвонила секретарка з його офісу. Сказала, що зі мною хочуть зустрітися.

- Може ти за скоро речі збираєш? Якщо нині тільки зустріч...

- Учора зустріч була.

- Він зустрівся з тобою в поза робочий час?

- Ти так здивувався ніби він мені освідчення зробив. - сказала я закотивши очі. - Так, зустріч була у ресторані. Ми пішли на другий поверх у окрему кімнату, були тільки двоє. І я готова була тебе вбити.

- А я тут до чого?- здивувався він.

- Ти не дав мені жодної інформації про цю Тетяну. Він почав ставити запитання на котрі я відповіді не знала.

- Ну то треба було придумати щось.

- Я придумала. Тільки от він знав надто багато того, про що я і подумати не могла. А ще, він якимось чином дізнався моє справжнє ім’я, місце роботи, і де я живу. Так що можна було ці липові документи і не робити.

Очі Юри були як п’ять копійок.

- І він, знаючи що ти коп, взяв тебе на роботу. - сказав здивовано Юра.

- Дав мені папку з контрактом. Сказав сьогодні прийти і він підпише заяву на прийняття на роботу. Якщо контракт підійде.

Про всі інші деталі щодо нашої зустрічі я змовчала. Не думаю, що це має сенс. 

Зібравши нарешті всі свої речі, я попрощалася з Юрою. Все ж, ми іще побачимося. Він згодився привести мені цю коробку додому після роботи, і я з вільними руками пішла до автобусної зупинки де сівши на автобус дістала контракт. Вчора не було жодного бажання і сили його читати. Хоча, що це змінить? Я частково вже з всім погодилася. Ну, але ж принаймні хочу дізнатися з чим погоджуюся щоб не порушити якісь умови. І найбільше головними у контракті з 10 пунктів для мене були ті, що я не маю ставити питань котрі не стосуються безпосередньо захисту, виконую всі накази цього Олександра, а також живу разом з іншими охоронцями. Дрібним шрифтом, як це інколи буває, нічого не було написано тому контракт здався мені достатньо зрозумілим і в деякій мірі навіть не потрібним.

Приїхавши до офісу я одразу ж побачила ту дівчину що і вчора, вона мило мені посміхнулася. Не встигла я і сказати причину свого приходу як вона дала відповідь. Тому я піднялася ліфтом на четвертий поверх будівлі, і поглядом почала шукати потрібний кабінет. Все ж походивши довгими коридорами хвилин з десять знайшла ті двері, що шукала та постукала в них. Почувши приглушене "Заходіть" зайшла в середину. 

Одразу ж опинилася в великому кабінеті з скляною стіною і готова була стукнути себе рукою об лоб. На цьому поверсі всі кабінети з скляними стінами. Невже я просто не могла проходячи повз них подивитися на людей котрі всередині?

- Ти пройшла цей кабінет тричі перш ніж опинилася всередині. - сказав чоловік за столом.

- Не могла знайти потрібних дверей. - пояснила я.

- Ти читала контракт?

- Так. Умови є достатньо прості. - сказала я, і співбесідник нарешті відірвав погляд від якихось паперів, а зелені очі зіткнулися з моїми. 

- Радий, що вони здаються простими. Сідай. 

Я покрокувала через кімнати і сіла на одне з крісел котре стояло прямо біля чоловіка. Краєм ока я помітила того самого охоронця що і вчора. А побачивши ці чорні ледь стрималася щоб не підняти свої брови. В кімнаті немає сонця. А звідки потреба їх носити у приміщенні?

- Якщо контракт є тобі зрозумілим, то Влад проведе тобі екскурсію всіма пунктами котрі тут є і відповість на запитання котрі можуть виникнути. 

- Влад? - здивовано перепитала я.

Здається, я побачила як кутики губ Олександра сіпнулися і він ледь не посміхнувся.

- Так, я Влад. - сказав чоловік біля дверей і я повернула до нього голову. - Приємно познайомитися. 

- Взаємно. - відповіла я.

Тим часом Олександр вже підписав контракт і простягнув мені ручку. Я зробила те саме.

- Робочий день починається з п’ятої ранку. Закінчується...