Розділ 3

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Влада

Не можу повірити, що я погодилася на цю...аферу. Як я взагалі до такого докотилася? Ну гаразд. Все, стоп. Я просто іду на іншу роботу в охоронці. Напевно, мені варто заспокоїти своє шосте чуття котре волало тікати. Я сиділа у своїй кімнаті, і у дзвінок подзвонили. Відчинивши двері я побачила Юру.

- Завтра відбудеться співбесіда. Ось твої нові документи, все ж він не візьме на роботу будь кого.

Я взяла у руку новий паспорт і свідоцтва. Я здивовано глянула на колегу.

- Мені починати турбуватися звідки в тебе липові документи взялися за такий короткий проміжок часу?

- Це не липові. Така людина дійсно жила. Дівчина померла декілька років назад. Ніхто не перевірятиме чи жива вона чи ні. В мене у сейфі вони і так занадто довго стояли. Я покрокувала до кухні а Юра за мною.

- Завтра, о 10:00 тобі треба бути у його офісі. Прошу, не панікуй. Це тільки робота. 

- Слухай, ти валер’янка?- спитала я обурливо.

- Ні. А що таке?- нахмурився Юра.

- Ну тоді будь ласка, не заспокоюй мене.

- Все. Спокійно. Я пішов. Завтра ввечері заїду. - сказав він піднявши руки вгору і пішов а я обурливо видихнула. Де там моя валер’янка?

***

Не знаю навіщо я взагалі на це погодилася. Зараз я стою перед великим хмарочосом. Саме тут я і маю бути на співбесіді. Через 20 хвилин. Я вдихнула і видихнула. Каплі мені знадобилися так точно. І взагалі не розумію причини свого хвилювання. Можливо-це відповідальність? Я не можу підвести Юру. Він надіється на те, що я знайду якісь зачіпки. А я навіть боюся бачити його обличчя коли він зрозуміє, що я навіть не змогла до цього Візлі молодшого на роботу влаштуватися. А якщо обійтися без цих радянських кличок, то він Олександр Терещенко . Відомий власник багатьох рекламних фірм. Популярність це те , чого в нього занадто багато. А ось його вигляд...надто не милий і привабливий. Здається, я тільки подивившись на нього можу все забути. І з стрільби, і з бою на ножах, і з рукопашного так само. Дивно, навіщо простому підприємцю настільки підготовані охоронці. Думка, що можливо справи його батька не залишилися у минулому не покидали мою думку. І хоча я з насмішкою думаю про бандитів у 21 столітті, але все ж ця можливість насторожувала.

Скільки секретів криють люди під маскою посмішки. Здається, вона б мала показувати тільки щасливі емоції. Емоції радості, гордості, любові. А насправді...злоба, страх, спустошеність також прикривають за цими посмішками. І нікому ніколи не знати, що відчуває людина за межами суспільства. Дивно, я так кажу наче досвідчений психолог. 

Я помірно вдихнула через ніс і видихнула через рот. Хвилювання в сторону, у мене все вийде. Впевненим кроком я переступила вдавану лінію і зайшла до дверей котрі розкрилися переді мною. Попрямувавши до рецепшину побачила групку чоловіків. Підійшла до рецепції, хоча вже і знала де маю чекати на того самого Олександра. 

- Доброго дня. - привіталася я до дівчини котра здається була старшою за мене на рік або два.

- Доброго. Чим можу вам допомогти?- сказала вона солодким голосом.

- Я на вакансію охоронця.

Я помітила, як на її обличчі пробігло здивування, але вона досить швидко опанувала свої емоції.

- Он там групка чоловіків. Підійдіть до них, а Ярослав Іванович зараз підійде.

Я кивнула головою і покрокувала до чоловіків. Ярослав Іванович. Значить, побачити сьогодні того самого Олександра не вийде. Через це в мене закралася розчарованість, адже я хотіла хоча б оком глянути на нього вживу, а не з фото котрі вчора бачила у інтернеті. 

- Краля, ти не загубилася?- вирвав мене із думок грубий тембр.

- Ні. І я тобі не краля. Своїм  дівчатам з барів так кажи. - відповіла я різко.

Що-що а от до булінгу над собою я не згодна. Моя робота в поліції дала своє. Я стала набагато гостріша у розмовах, уважна до деталей ну і звичайно ж, з меншим страхом до будь-чого.

- Ох, ти різка. Хто вже розбісив? Можливо мордочку комусь наваляти.

- Собі тоді наваляй. Я з радістю на це подивлюся.

- Я не люблю таке відношення до себе...- почав він змінюючи тон.

- А мені пофіг. Я відношуся до людей, як вони на це заслуговують. І навіть не думай що витягши свої руки з кишені, - що він щойно зробив. - зможеш мене налякати. Я тебе можу вкласти на раз-два. Не ризикуй краще.

- А я все ж насмілюся.  - сказав він, але якийсь чоловік у чорному костюмі нас відірвав від веселої розмови.

- Суперництво за корону ще не почалося. - сказав він .- Відставити свої міряння лексикою. Ідете за мною.

Ха, ніби в цього дурня, а саме так я можу назвати свого колишнього співрозмовника, лексичний запас сягає більше ста слів. Якщо не менше. Всі пішли за цим дядечком, і я зараз розгледіла в його вусі навушник. Такі ж були і в двох охоронців котрі стояли на вході, від чого я зрозуміла що це Ярослав. Набитися в особисту охорону до Візлі молодшого мені неможливо. Адже, як сказав Юра, це тобі не алкоголь в 14 купити. Гоп і вже все є. Він не буде довіряти рандомній людині. Хоча, я б також не довіряла. Ще вб'ють з-за спини пострілом. Або ж уночі як спати буду. Але я відійшла від основної розповіді. Ми спустилися на поверх вниз де, як я зрозуміла був тир. Цікаво, навіщо простій компанії тир у підвалі. І це питання сказав той самий дурник.

- Це розвага. Будь-хто із працівників може прийти сюди і зняти напругу стріляючи, коли це потрібно. - відповів на тебе чоловік у куті, якого ніхто не помітив, і я встигла насварити себе за неуважність. Від цього різкого, вищого ніж у попереднього охоронця басу по моїй шкірі пробіглися мурашки. Голова одразу ж повернулася в кут, де я вдало нічого не побачила. 

- Звідси сьогодні вийде кожен. Але, деякі з вас повернуться. А саме троє,котрих буде прийнято на роботу.