Розділ 2

Влада

Я ввійшла у відділок і розписалася на вході. Тоді швидкою ходою пішла до нашого з Юрою кабінетом. Він написав мені ще о 5 ранку що має щось важливе. Не знаю, що він мав на увазі але я приїхала скоріше ніж зазвичай. Зайшовши у наш кабінет я побачила колегу котрий стояв перед дошкою котру зробив після першого серійного вбивства. Всі фото злочинів були тут наклеєні. Червона нитка вела до родичів і головних підозрюваних. І тільки зараз я побачила тут нову фотографію. Достатньо старшого чоловіка, на вигляд і не скажеш, що він якось пов'язаний з цими бідолахам. Брюнет, з чіткими виразами обличчя і щетиною чоловік. Він дивився прямо пропалюючи поглядом. Напевно. Я ж його вживу не бачила...на жаль чи щастя.

- Якщо ти покликав мене подивитися на поновлення твоєї дошки, то присягаюся,скоро тут буде іще одна фотографія. Твоя.-сказала я саркастично.

- Зранку, о пів 5 у відділок прийшов юнак. Я був тут...

-І чому ти не поїхав додому?- обурилася я.-Нагадаю що в тебе є вагітна дружина.

-І він прийшов до мене.-продовжив розповідь Юрій ігноруючи мої слова.

Я помалу підійшла до свого стола і повісивши сумку на спинку сіла.

-І чому ж він прийшов?- все ж поцікавилася я.-Невже новий свідок?

-Ні. Він признався у вбивстві. У всіх вбивствах...

Мої очі округлилися. Ще декілька годин назад Юра ламав свої мізки,яку деталь упустив, а нині вже все.

-І я впевнений що він не міг вбити.-закінчив думку колега.

- Чому?- спитала я.

- Це юнак. Молодий. Я дав йому пістолет, він його ледь в руках тримає. Ти сама бачила звіти патологоанатома. Це професійний постріл. Думаєш, людина яка не вміє тримати пістолет може вбити п'ятьох громил? Він по статурі просто не міг цього зробити. Також ріст. Найнижча жертва мала 178 сантиметрів. А цей 160. Навряд чи він каблуки одягнув. І то б не був таким високим. Розумієш, до чого я?

- Його підкупили.-висловила я свої думки в голову.

Адже картинка, як нижча за жертву людина, котра не вміє пістолет тримати може зробити прямий, влучний постріл просто у голову не приходить. Навряд чи жертва присіла щоб бути на одному рівні з вбивцею. Це звучить навіть смішно.

- Що за нова особа на дошці?- спитала я киваючи на брюнета.

- Пам'ятаєш, я питав про бандитів?

- Юр,ну це смішно. На дворі 21 століття.-сказала я закочуючи очі.

- Ти послухай. Я не стверджую що це бандити. Це син відомого у 90-сті роки Візлі.

- Візлі. - я хихикнула.-Що? Просто Гаррі Поттера згадала.

Відповіла я на докірливий я на погляд колеги.

- Всі мали свої клички. Син Візлі, відомий власник багатьох компаній. Він працює і є власником мережі рекламних агентств.  Але...він навчався на снайпера. Був кращим на своєму курсі. Закінчив училище...

-І? Де поліція а де рекламне агентство?

- Тут і є найбільша...проколка. Після того як закінчив навчання, подав документи на службу у армії. Але, його батько помер. І на наступний же день він стає партнером одного з підприємств. Невдовзі лишився сам. І тепер є повним власником цієї компанії. Він розвинув її до високого рівня. Думаю, кожна людина у нашому місті знає його ім’я. Він відома людина. Але і єдиний настільки влучний снайпер у місті.

- І? Можливо вбивця з іншої області. Звідки нам знати.

- Хіба це не надто підозріло, Влада.  

Я задумано дивилася на цього чоловіка з ядовито-зеленими очима. Здається, вони отруюють через погляд. 

-І що ти хочеш роботи?  Ти розумієш що не маєш жодних підстав далі тримати цю справу відкритою.-сказала я.- Наш начальник, через тиск Міністерства закриє її щойно годинник 08:00 проб’є. І не можна заарештувати людину тільки через батька котрий займався чорт зна чим і то чорт зна коли.

-Так. Але ж я хочу справедливості. Кожна з жертв приходила на вакансію працівника до тієї фірми. І всі вони пропрацювали не більше місяця. 

-І що ти робитимеш з цією інформацією?

- Влада, мені потрібна твоя допомога. Як людини під прикриттям.

Я витріщила на нього свої очі. Що вибачте? 

- Юра, ти перепрацювався здається. Піди додому, відпочинь. - сказала я.

-Я розумію що це ризиковано. До того ж про це знатимемо тільки ми двоє. Але, я впевнений що хлопець котрий сидить у СІЗО не є вбивцею. Його просто купили. Хіба тобі не шкода його? Суд дасть по життєвий термін. І за що? Щоб якийсь мудило спокійно далі жив і вбивав? 

- Юр, не треба. Не тисни на совість.

-Я не тисну. Просто...тобі просто потрібно буде попрацювати трохи на цього чоловіка. Щойно знайдеш якісь докази, зразу все закінчиться. Влада, допоможи мені. Прошу. Я не можу на таке піти. Ти знаєш мою дружину. Вона зробить надто велику паніку. І до того ж...ти дівчина. 

- І що?-я ледь стрималася, щоб не закотити очі.

- А він чоловік. І я ніколи цього не казав, але навряд чи холостяка привабить такий старигань як я, а ти красива. Ефектна і...чудова у стрільбі. Він може взяти тебе у свою охорону. А ти пробудеш там не більше місяця. Можливо і менше. Всього на всього знайдеш докази. І все.

Я обурливо кивнула на Юру погляд. Ще б чого. Хоча, його признання про мою зовнішність сподобалася. І ні, не подумайте що я боюся. І до того ж не вірю в ці міфи про бандитів, адже як уже казала у 21 столітті люди чимось толковішим займаються ніж ходити групками, переправляти наркоту через кордон і...хоча цим і досі займаються, проте це поодинокі люди. А не ціла банда. Аж смішно.