Розділ 1

Влада

Двері кабінету широко відчинилися впускаючи холод з коридору. Юра залетів, немов за ним собаки гналися, і одразу ж кинув якусь папку на свій стіл. Те, що він був не в настрої я не могла не помітити.

- Що в тебе вже відбулося?- спокійно спитала я.

- А що іще може відбутися на цій проклятій роботі?Гірше вже немає нікуди. Іще одне вбивство. Громадянин іншої країни. Знову тим самим методом. І знову без слідів чи зачіпок.

Я весело посміхнулася. Так, я погоджуюся що насправді веселого немає нічого але...Юра розслідує вбивства, котрі пов'язані між собою. Всіх вбивають пострілом з пістолета, одного і того самого калібру в голову. Прямо в мозок, що свідчить про професіоналізм, і без жодних слідів злочину. Як він сказав одного разу, все чисто наче труп сам за собою прибивав хімікатами котрі повністю знищують будь які сліди, докази і тому подібне. 

- Влада, це анітрохи мені не смішно. Мене вже Кирило Павлович сам скоро пристрелить. - сказала колега дивлячись на мою посмішку.

Я поставила горня з чаєм котрий пила на стіл біля себе і відповіла.

- Його можна зрозуміти. Це велика робота. Великого професіонала. На нього тисне міністерство. 

-А він на мене - сказав той саркастично.-Але мені ця ланцюгова реакція не до вподоби 

-А ти мені мозок виїдаєш.-сказала я. - Ну не можливо, щоб все було до блиску чисто. І щоб не було жодного підозрюваного.

- На рахунок цього. Він є. Але в мене доказів немає. Жодних. І ти помиляєшся, я колись також думав що все не може бути настільки чисто і вишукано. Але тепер бачу що помилився.

-І хто ж твій підозрюваний? Виклич на допит. Дізнайся алібі. Натисни. І все. Рано чи пізно він розколиться, якщо це дійсно він. Хіба не так ти мене вчив?

Перед початком своєї роботи в цьому департаменті я стажувалася саме у Юрка. Тоді він здавався мені суворим, уважним до деталей чоловік. Але коли вже пройшло два роки моєї роботи з ним у одному кабінеті, я зрозуміла, що його поведінка часто залежить від настрою. Тому я завжди старалася підтримати його позитивом. Правда, як можна зрозуміти не завжди це вдавалося.

- Вчив,Владочко. Я вчив. От тільки на багатіїв це не діє. Якщо немає конкретних доказів, котрих й крихти немає, мене його адвокати по стінці розмажуть. А потім ще й наш начальник додасть. Це поважна людина в місці. Для всіх він ангел з крильми. Купити собі альбі для нього не являється проблемою. А мені всесвітнього сорому не потрібно.

- Ну, тоді не ний. А шукай зачіпки.

-Ага. Найдеш їх, коли дивишся як у болото. Ніби щось і видно але насправді нічого там немає. 

-В тебе все вийде. Просто зберися.-сказала я а тоді остаточно допивши свій чай пішла до раковини вимити горня, після чого поклала її до шафки.

- Слухай, ти віриш у бандитів?

Я ледь стримала глузливий смішок.

- Знаєш, напевно я помилилася. Тобі потрібно відпочити. Які же бандити в 21 столітті? Агов, це тобі не 90-сті що їх на кожному кроці було. Тепер люди такою фігнею не займаються.

-Ой. Всезнайко. І взагалі, що тобі знати про 90. 

О, я взяла свою сумку і куртку, бо зараз почнеться довга лекція про те що я народилася набагато пізніше, була дитиною і не знаю тих часів. А ще, що ніколи не варто недооцінювати суспільство і все тому подібне. Годинник на моїй руці пробив п'яту годину щойно Юра відкрив рот до обурення.

- Ну я рада, що ти вважаєш мене всезнайком. Але робочий день вже закінчився, тому давай я піду додому а завтра ми і так зустрінемося. Ти довго не засиджуйся, щоб Ліна знову не здійняла паніки.

- Цікаво, жінка при вагітності всі такі...багато гранні.

Мені це речення здалося риторичним, тому я знищила плечима і сказавши наостанок "До завтра" вийшла з кабінету. Зараз, в мене не було роботи. Зазвичай у нашому місті все тихо і спокійно. Тому ганятися за злочинцями не так і важко. Тільки от Юрі перепала робота. І хоча я була одного разу з ним на місці вбивства,але  думок, що це за серійник не було. Нічого не може бути ідеальним, та ніхто не може бути ідеальним. Злочинці завжди щось залишають після себе. Це зазвичай така деталь, на яку навіть уваги не звертають. А вона насправді є дуже важливою і є розв'язком тієї загадки.

Я прийшла додому і з полегшенням зняла свої підбори. Хоча я вже багато часу ношу їх на роботу, котра є постійною, точніше сидіння в кабінеті інколи з різноманіттям прогулятися відділком а інколи навіть справи є, хоча як ви зрозуміли це рідкість. Наче хтось у місці іще займається правосуддям. Або ж усі просто на просто бояться поліції. Принаймні друга думка більше радує. Зайшовши на кухню, вмикаючи світло я взяла з холодильника сік котрий незабаром пила. Опісля пішла в душ а тоді сіла у вітальні на диван. Моє довге волосся, котре часом дратувало зараз було зав'язана у високу гульку, а краплинки води котрі залишилися на кінчиках стікали на мої плечі залишаючи доріжку. Я взяла свій телефон і ввімкнула телевізор де ішла якась передача. В телефоні я почала гортати фейсбук а потім інсту. І так кожного дня. Кожного нудного дня.