глава 44 - Закономірність

Тягти його виявилося значно важче, ніж я думала. Непритомне тіло зовсім не допомагало. Руки й ноги безвольно волочилися по підлозі, а носки черевиків із неприємним скреготом креслили по бетону дві довгі смуги.

Добре, що коридор зараз був порожній.

Ще раз глянула на ехо-ком. Камери показували лише порожні переходи. За найближчим поворотом теж нікого.

Перехопила його під пахвами й потягла далі.

Уже за кілька метрів пальці почало зводити. Вони намертво вчепилися в холодну тканину куртки, а комір так натягнувся, що майже душив його. Тканина тихо затріщала по швах.

Хлюпса мені в боти... Це ж треба було наїсти таке пузо.

Де ж цей бокс... О, хіба цей? Та, точно цей.

Зупинившись перед житловим боксом, я швидко підняла його руку й приклала ехо-ком до сканера. Пролунав тихий сигнал, і двері з легким шелестом розсунулися.

Не гаючи часу, я одразу затягла тіло всередину.

Двері зачинилися за спиною, відрізавши шум коридору.

Лише тепер краєм ока помітила, що бокс значно кращий за мою комірку. Навіть сервісні дрони під стелею були новішої моделі.

Затягнувши його на ліжко, я відступила. Матрац ледь помітно здригнувся й почав підлаштовуватися під форму тіла.

Озирнулася.

Перша шафка — порожня.

Друга теж.

Лише в третій знайшовся ряд пляшок. Судячи з вичурних назв, недешевих. Відкрила ту, що виглядала найпростішою. Кілька крапель на комір. Ще трохи на сорочку. У келих налила зовсім небагато й поставила його на столик.

Аптечку знайшла майже одразу. Вбудована ніша відкрилася після легкого дотику. Усередині було саме те, що потрібно. Змішала розчин, набрала його в ін'єктор і ввела під шкіру.

Завтра він прокинеться з головним болем і таким похміллям, що навряд чи згадає кінець вечора.

Використаний ін'єктор повернула в аптечку, зачинила її й востаннє оглянула кімнату.

Вже у своєму боксі я з легким мстивим задоволенням стягнула запис із камери кабінету й прикріпила його до звіту про практику.

Я не настільки наївна, щоб думати, ніби через мене його звільнять.

Але мій звіт розглядатиме комісія. І таке грубе перевищення повноважень точно впаде їй в очі.

Якби я просто поскаржилася усно, справу могли б і зам'яти. А от письмовий звіт із відеодоказом — зовсім інша справа.

Усередині герметичного боксу панував стерильний, майже релігійний спокій. Його порушували лише низьке гудіння магнітних пасток і рівномірний свист компресорів. Повітря пахло озоном і сухою прохолодою кондиціонерів.

Я вже вкотре машинально поправила поділ комбінезона, знову й знову відволікаючи Шаріта. Він раз по раз ковзав поглядом униз і через це дедалі частіше втрачав нитку роботи.

Ми готувалися до фінальної серії тестів.

Один із хіміків-синтетиків, у наномасці та рукавичках, що щільно облягали руки майже до ліктів, занурив їх у вмонтовані в герметичну камеру рукавички-маніпулятори. Усередині боксу повільно відкрилися мікроклапани, і система почала подавати вихідні компоненти — ультрачистий ксенон та леткі сполуки вуглецю.

Я спокійно, вголос диктувала результати вимірювань. Поруч іскін безперервно аналізував потік даних, прораховуючи мільярди наноструктур, у яких на атомарному рівні ізолювали активний лужний метал. Будь-яке відхилення — і вся конструкція руйнувалася, перетворюючись на звичайний чорний пил.

Саме в цей момент двері лабораторії різко розчинилися.

До приміщення майже влетів державний комісар.

Вигляд мав... не найкращий.

Волосся скуйовджене. Очі почервонілі. Під ними темні кола. Сорочка пом'ята, а від самого комісара тягнуло таким перегаром, що навіть крізь запах озону й реагентів це відчули всі.

Схоже, до душу він так і не дійшов.

У лабораторії запала тиша.

Комісар швидко обвів поглядом присутніх.

Потім побачив мене.

Палець різко тицьнув у мій бік.

— Ти! Що ти наробила?!

Голос був хрипкий, майже скажений.

Я кліпнула, ніби не одразу зрозуміла, що звертаються саме до мене.

— Я?..

Підвела на нього найбільш чесний і розгублений погляд, на який тільки була здатна.

Якщо стояти на своєму до кінця, він почне сумніватися сам.

Тим більше всі докази були не на його користь.

Та й, судячи з розмов місцевих "фей лабораторно-технічного обслуговування", подібні історії траплялися з ним далеко не вперше. Поки ми ганяли чаї, вони встигли розповісти стільки пліток про його гулянки, що ще одна "бурхлива ніч" нікого б особливо не здивувала.

У лабораторії запала така тиша, що було чути лише компресори.

— Встиг? Не починайте без мене.

Це був Фред, який майже вбіг до лабораторії з термохолодильником у руках. Він так поспішав, що, здається, навіть не помітив комісара. Легенько відтиснув його плечем убік, ніби на шляху стояла звичайна шафа, і вже за мить опинився біля герметичного боксу.