Глава 36 - Оборонні рубежі

Я прокинулася від того, що промені Оріони били просто в очі. Сховавши обличчя рукою, ще кілька секунд марно намагалася заснути, але зрештою невдоволено потягнулася.

Болів кожен м'яз.

Спати на лежанці цієї ночі було максимально незручно.

На ніч ми вирішили залишитися там само, де вчора вмивалися. Одразу вирушати далі не було жодного сенсу. Меріту й Амбу потрібен був час, щоб відновитися. Хоч після лікування на плечі Меріта вже майже не залишилося й сліду від рани, почувався він усе ще кепсько. Та й Амб після вчорашнього бою виглядав не набагато краще.

Тож було вирішено заночувати просто біля річки.

Поки я вмивалася холодною водою, десь високо над нами пролунав спів якогось птаха.

Від несподіванки я навіть здригнулася.

Піднявши голову, уважно придивилася до темного силуету, що сидів серед гілок.

Хижий.

Але очі були звичайними.

Не червоними.

Я непомітно видихнула з полегшенням.

Команда ще спала. Лише Рейк, який цієї ночі стояв на варті, не спав.

Озирнувшись, я помітила його трохи далі від табору. Він сидів на великому камені й неквапливо їв якісь дрібні жовті ягоди.

Сподіваюся, він знає, що робить.

Підійшовши ближче, я мовчки сіла поруч.

— Будеш?

Він простягнув мені жменю ягід.

Я уважно їх оглянула. Дрібні, жовті, із приємним солодкуватим запахом.

— Ні, дякую.

Після історії з протирітами бажання куштувати незнайомі ягоди в мене надовго зникло.

Рейк усміхнувся куточком губ.

— Ну що, не принцесо... Вартувало воно того?

— Про що ти?

Реагувати на його "не принцесу" не було жодного бажання.

Ранок видався напрочуд тихим. Сонячні промені ковзали по поверхні річки, а легкий прохолодний вітер нарешті приносив полегшення після кількох днів виснажливої спеки.

— Увесь цей ризик, — спокійно продовжив Рейк. — Для чого? Ніяк не можу зрозуміти, навіщо геройствувати. Я ще можу зрозуміти бажання заробити хорошу характеристику чи нагороду. Але життя хіба не важливіше? Невже для вас так багато означає, куди вас розподілять після Академії? Чи це така відданість Авіалоні?

Я лише знизала плечима.

— А на що нам ще сподіватися? Якщо нам пощастить знайти джерело зараження й зупинити його, це помітять. Такі речі не губляться серед звичайних звітів.

Рейк похитав головою.

— Усе одно не розумію.

Кілька секунд ми мовчали.

Рейк задумливо крутив між пальцями ягоду, а я дивилася на воду.

Я не знала, як пояснити йому те, що жило всередині нас. Усередині дітей, які виросли в притулках.

— Усе одно не розумію, — тихо сказав він. — Навіщо так ризикувати?

Я мовчала ще кілька секунд.

— Рейку... Ти коли-небудь боявся, що тобі не буде куди повернутися?

Він перевів на мене здивований погляд.

— Ні.

Я кивнула.

— А я знала, що повертатися нікуди.

Рейк нічого не сказав.

— У тебе є дім. Є сім'я. Якщо після Академії щось піде не так, ти просто повернешся додому. Навіть якщо не потрапиш туди, куди хотів. Навіть якщо взагалі вирішиш не служити.

Він мовчки слухав.

— А в нас такого немає.

Я підняла з землі маленький камінець і кинула його у воду. По поверхні розійшлися кола.

— Ми виросли в притулку. Усе, що зараз маємо, дала нам Авіалона. Вона нас годувала, навчала, дала шанс вступити до Академії.

Я трохи помовчала.

— Але за все доводиться платити.

Рейк ледь кивнув.

— Після випуску нас розподілять туди, де ми будемо потрібні. І чим кращі результати, тим більше шансів самим обирати своє майбутнє.

Я перевела погляд на нього.

— Ти питаєш, навіщо ризикувати?

Він кивнув.

— Бо це, можливо, єдиний шанс колись жити так, як я сама захочу.

Рейк опустив очі.

— Ніколи не дивився на це з такого боку...

— Просто ми росли по-різному.

Запала тиша.

Через кілька секунд він усміхнувся.

— А як же ваш капітан?

Я здивовано подивилася на нього.

— А що Амб?

— Ти ж знаєш, що він зовсім не бідний сирота.

Я трохи підняла брову.

— Не знала.

— На його рахунках лежать величезні гроші. Після випуску він може просто повернути Академії борг і стати вільним. Кажуть, у нього навіть є власний острів на одній із курортних планет. Його клан ніколи не був бідним.