Глава 34 - Під поглядом богині

Люк:

Після оголошення стоянки Амб одразу роздав нові завдання. Нейя підняла в повітря свої дрони, перевіряючи околиці храму, а сам він змусив нас ще раз звірити маршрут. Храму не було ні на наших картах, ні в матеріалах експедиції. Це насторожувало. Втім відмовлятися від можливості відпочити ніхто не збирався.

Богиня ніби спостерігала за нами.

Її кам'яні очі дивилися кудись поверх наших голів, але від цього ставало тільки моторошніше. Шкода, що ми бачили її вже не в часи величі. Час, дощі й рослини майже поглинули статую. По обличчю тягнулися тріщини, а з деяких місць прямо з каменю проростали корені та ліани.

Поки Віарі й Рейк вбивали час за якоюсь картковою грою на одному з каменів, Меріт облаштовував табір.

Звісно, під самим водоспадом ми не залишилися. Трохи далі за храмом знайшлася невелика печера. Судячи з рівних стін і дивних ніш у породі, колись там могли жити служителі храму.

Саме там ми й розташувалися.

Уже надвечір розмови вкотре повернулися до нашого завдання. Слухати одні й ті самі теорії мені набридло ще годину тому, тому вирішив зайнятися чимось корисним.

Наприклад, пранням.

Скинувши броню, залишився в одних шортах і почав розбирати речі. Брудної білизни за чотири дні назбиралося стільки, що відкладати далі вже було нікуди.

Поки сортував одяг і готувався до великого прання, краєм вуха слухав інших.

Після чотирьох днів шляху всі почали ставити одне й те саме запитання.

Де заражені?

Ми зайшли досить далеко вглиб материка. Перетнули кілька небезпечних зон, обійшли не одну водойму, зустрічали хижаків, отруйні рослини й навіть цілі колонії агресивних комах.

Але жодного зараженого так і не побачили.

Поступово в таборі почали з'являтися різні теорії. Хтось припустив, що заражені давно перебили одне одного. З їхньою агресивністю така версія звучала цілком правдоподібно. Інші вважали, що вірус просто не поширився так сильно, як нам розповідали на брифінгу. Знайшлися й ті, хто почав підозрювати, що ніякого вірусу тут узагалі немає, а вся практика — лише перевірка нашої витривалості.

Остання версія подобалася мені найбільше.

Хоча десь глибоко всередині було дивне відчуття, що Арконія просто дозволила нам розслабитися.

І чомусь це насторожувало більше, ніж якби ми щодня натикалися на нових монстрів.

Побачити його тут я очікував найменше.

Чомусь був упевнений, що Амб зараз десь разом із Нейєю перевіряє околиці храму або вкотре сидить над картами, намагаючись зрозуміти, звідки взялася ця споруда.

Але, схоже, я помилявся.

Тож мовчки розвернувся і відійшов трохи убік, щоб не заважати.

Знайшов біля води плаский камінь, розклав речі й дістав зі спорядження невеликий чорний мішок для прання. Закинув усередину брудний одяг, набрав води й кинув туди маленьку чорну бусину.

Ледь торкнувшись води, вона ожила.

Поверхнею пробігли слабкі хвилі, а сама бусина почала створювати мікровібрації, вибиваючи бруд із тканини значно краще за будь-яке ручне прання.

Технологія була настільки простою, що навіть дивно, чому гуманоїди століттями прали речі власноруч.

Поки мішок займався своєю роботою, я влаштувався на пласкому камені біля води. Одне копито звісив униз, ледь торкаючись поверхні водойми. По воді одразу побігли дрібні кола, що швидко губилися серед віддзеркалень водоспаду.

Спостерігаючи, як по воді розходяться кола, краєм ока все одно ловив його фігуру.

Схоже, Амб мене не помічав.

Стоячи під водоспадом, він час від часу проводив рукою по волоссю, відкидаючи його назад. Вода розбивалася об широкі плечі й стікала по сірій шкірі, яка без форми здавалася значно темнішою.

Через якийсь час Амб рушив до берега.

Я вже збирався відвернутися, коли раптом зрозумів одну просту річ.

Одягу на ньому не було.

Взагалі.

Кілька секунд дивився на камінь, де лежала акуратно складена форма.

Потім різко перевів погляд убік.

Чомусь захотілося втекти.

Але тепер будь-який різкий рух виглядав би максимально підозріло.

Тож я вперто втупився в статую богині, роблячи вигляд, що саме вона цікавила мене найбільше у світі.

І точно не той факт, що Амб уже міг помітити мою присутність.

Хлюпса мені в боти...

Амб тим часом спокійно вийшов із води, ніби в тому, що відбувається, не було абсолютно нічого незвичайного.

— Знаєш, якщо дивитися їй в очі, то можна ніколи не зустріти своє кохання.

Я зрозумів, що він говорить про статую.

— Мене це не лякає, — відповів, продовжуючи дивитися на богиню.

— Чому?

— Я вже її зустрів.

Кілька секунд було чути лише шум водоспаду.

— Кого? Своє кохання?

Я нарешті наважився повернути голову.

Амб уже натягнув штани й тепер стояв біля води. Темні очі дивилися на мене з легкою цікавістю.

Ледь підняв брову.

Тільки зараз помітив, наскільки втомленим він виглядає.

Круги під очима.

Загострені риси обличчя.

Навіть його сіра шкіра здавалася світлішою, ніж зазвичай.

Скули випирали сильніше, ніж я пам'ятав.

Цікаво, він узагалі спить?

На попередніх стоянках Амб завжди залишався на нічне чергування. Чомусь я був упевнений, що його хтось змінює.

Але зараз, дивлячись на нього, почав у цьому сумніватися.

Невже він справді вважає, що бути капітаном означає тягнути все на собі?

— Ти взагалі спиш?

Питання вирвалося настільки несподівано, що здивувало не лише його, а й мене самого.

— Тобі яка різниця?

— Виглядаєш втомленим.

Амбіод багатозначно промовчав, відвернувся й рушив уперед.

Я дивився йому вслід ще кілька секунд, відчуваючи під ребрами дивне болюче відчуття, а потім поспішив наздоганяти командира.