Глава 31 - Перша практика

З Люком сиділи в шатлі на повернення до Академії. Ця відпустка пройшла навіть краще ніж минула. Виявилось — люблю плавати у великих водоймах, а не лише в довгих вузьких басейнах Академії. Океан заворожив. Безкрайній. Живий. Іноді здавалось що можу сидіти на березі годинами і просто дивитись на хвилі.

Люк сидів поруч і плів нову фенечку з мушель. Казав що на пам'ять. Для мене. Щоб не забувала як сильно покохала океан.

Пірс і Аіша сиділи трохи далі. Пірс щось захоплено розповідав, а Аіша вже майже спала в нього на плечі. Двоє інших братів сиділи позаду і залипали у свої ехо-коми — схоже за час відпочинку настільки від них відвикли що тепер вирішили надолужити втрачене.

Глянула на свій ехо-ком і помітила дату. Сьогодні виповнилось двадцять три.

Дивно.

Люк уже привітав зранку. Він знав що не бачу особливого сенсу у днях народження, тому ніколи не влаштовував навколо цього шуму. Двадцять три. Якщо чесно ніколи не думала що саме в цьому віці летітиму на край галактики після відпустки біля океану, думатиму про майбутню практику і намагатимусь зрозуміти що взагалі відбувається між мною і Лікардо.

Погляд сам собою ковзнув до останнього повідомлення від нього.

зайдеш до мене як повернешся

Він багато писав. Виявляється, Лікардо любив знати що роблю. Де. З ким. Куди сьогодні ходила. Що їла. Чому так довго не відповідала. Чому пізно лягла спати. Спочатку це навіть здавалося приємним — ніхто раніше не цікавився моїм життям настільки сильно. Варто було кудись піти як через деякий час приходило повідомлення. Де ви зараз? Як відпочинок? Уже повернулися? Чому не спиш? І найдивніше що це зовсім не дратувало. Навпаки — звикла відповідати. Звикла надсилати фотографії. Звикла розповідати куди ходили і що робили. Іноді навіть ловила себе на тому що побачивши щось цікаве одразу думала — треба буде показати це Лікардо.

Хлюпса мені в боти. Схоже саме так і починаються стосунки. Принаймні дуже на це сподівалася.

Посадкова зона Академії й цього разу зустріла нас шумом і метушнею. Неподалік помітила групу майбутніх курсантів і мимоволі затримала на них погляд. Худі, перелякані обличчя, сірі наплічники за спиною і форма з написом «Астра-8». Невже самі так виглядали лише два роки тому?

Стараючись не витріщатися попрямувала до термінала відзначитися по прибуттю. Люк усе ще дивився на новачків — на його обличчі з'явилася дивна усмішка, ніби він теж згадував свій перший день в Академії. Смикнувши його за рукав змусила повернутися до реальності і рушили далі.

Цей рік обіцяв бути важким.

По дорозі до Лікардо закинула сумки до боксу і заодно перевдяглася у форму. Міко у приймальні не було тому з легким хвилюванням постукала у двері. Ті одразу роз'їхалися в сторони.

Лікардо сидів за своїм столом. На мить відірвав погляд від екрана, кивнув і знову повернувся до документів. Стояти біля дверей поки він закінчить працювати не збиралася — пройшла до крісла для відвідувачів і сіла навпроти.

Здається, скучила.

Поки він працював просто розглядала його. Світле волосся, перламутрові очі з ледь помітним золотим відтінком, зосереджений погляд — виглядав як крижаний принц.

Помітивши погляд, Лікардо нарешті вимкнув екран, відсунувся від столу і кілька секунд мовчки дивився. Потім ледь помітно усміхнувся і поплескав долонею по своєму коліну. Запрошення було більш ніж зрозумілим.

Підвелася і підійшла ближче. Щойно сіла як його рука лягла на талію, а за мить він уже цілував мене. Ніби не бачилися кілька місяців а не кілька тижнів. Його губи були гарячими і наполегливими — навіть не встигла толком влаштуватися як довелося відповідати на поцілунок. Поклавши руки йому на плечі подалася ближче, але Лікардо раптом відсторонився.

Його погляд ковзнув по обличчю.

— Як відпочила?

Після цього він ще якийсь час розпитував про відпустку. Про океан. Про будиночки біля бухти. Про те чим займалися весь цей час. Здалося кумедним що більшість відповідей він уже й так знав із повідомлень.

— А ти як відпочив? — нарешті запитала.

На мить його усмішка стала трохи натягнутою.

— Були справи вдома. Довелося їх вирішувати.

Щось підказувало що детальніше він розповідати не збирається. Кілька секунд сиділи мовчки.

— Ти ж нікому не розповідала про нас? — раптом запитав він.

Здивовано кліпнула.

— Ні.

— Навіть друзям?

— Ні.

Це була майже правда. Імені точно нікому не називала. Схоже моя відповідь його задовольнила. Лікардо кивнув і відкрив одну з шухляд столу.

— Добре.

Звідти він дістав невелику темну коробку і простягнув.

— Що це?

— Подарунок.

Здивовано кліпнула. Невже дізнався про день народження? Ця думка з'явилася першою. Люк знав дату тільки тому що жили разом майже два роки. Нікому про неї не розповідала і святкувати ніколи не любила. Невже Лікардо спеціально дізнавався? Від цієї думки всередині стало якось тепло.

Обережно відкрила коробку. І завмерла.