Глава 27 - Відпочинок офіційно закінчився

Повернення в холодні стіни академії видалося напрочуд теплим.

Було видно наскільки всі раді знову опинитися тут і позбутися відчуття що повернулася додому було важко. За рік академія стала рідною. Не такою чужою й лякаючою як у перші дні.

Гравіплатформи пливли позаду нас із Люком тягнучи валізи набиті покупками. Не те що коли ми вперше приїхали сюди майже з порожніми руками.

Щойно ми зайшли в ангар Люк почав вітатися з курсантами які проходили повз.

Я тільки дивувалася коли він встиг перезнайомитися з половиною академії. У мене на це ніколи не вистачало ні сил ні бажання.

Усередині було дивне полегшення. Наче тугий вузол що весь останній місяць стискав груди нарешті послабився. Знала що скоро навчання знову затягне нас у свій вир і напруга повернеться але зараз дихалося легко.

Відмітивши прибуття в академії попрямувала до складу отримувати нову форму. На рукаві вже красувалася відзнака спеціальності. Невелика пташка з довгим пишним хвостом.

Хлюпса мені в боти — досить дивний вибір для символу факультету. Цей птах був відомий на всю галактику тим що постійно крав їжу з чужих гнізд і примудрявся ніколи не потраплятися. Хитрий нахабний і неймовірно живучий. Якщо подумати — для майбутніх розвідників символ був майже ідеальним.

Від нового розкладу який надіслав куратор голова йшла обертом. Чого тільки вартували назви предметів: «Психологія допиту та вербування» «Поведінковий аналіз» «Технології стеження» «Робота під прикриттям» «Контррозвідка». І це був лише початок списку.

Повільно перегортала графік відчуваючи як з кожним рядком майбутній навчальний рік стає все менш схожим на звичайне навчання і все більше нагадує підготовку до якоїсь дуже дивної професії.

Особливо мене здивувало інше. Майже половину цих предметів вів наш куратор. Погляд знову ковзнув до його прізвища яке повторювалося в розкладі раз за разом.

Капздец тихий. Схоже найближчий рік ми будемо бачити його набагато частіше ніж хотілося б.

Закривши ехо-ком оглянула порожню кімнату в яку Аіша схоже ще не повернулася. Кинувши сумку біля ліжка просто впала на матрац. Після готельного він здавався щонайменше втричі твердішим. Кілька хвилин просто лежала дивлячись у стелю.

Але раптом відчула дивну тягу. Настільки дивну що навіть піднялася на ліктях.

Захотілося піти в тренувальний зал. От уже не думала що колись добровільно потягне туди. Але в Елісарі ми з Люком майже не тренувалися. І тільки зараз зрозуміла що сумувала за цим. За відчуттям контролю над власним тілом. За впевненістю в кожному русі. За приємною важкістю в м'язах після хорошого тренування. Навіть за ниючим болем наступного ранку.

Більше не зволікаючи піднялася з ліжка і дістала нову спортивну форму. Тканина щільніше облягала плечі та руки підкреслюючи результат нескінченних тренувань полігонів і маршів. Швидко перевдягнувшись кивнула собі поправила волосся захопила кинджали і попрямувала до дверей.

Схоже відпочинок офіційно закінчився.

Вирішивши відправитися в зал тренувань зі зброєю попрямувала до полігону. Там окрім основної арени знаходилися окремі бокси-симулятори. Їхнім завданням було підготувати нас до бою з різними видами зброї. Противники виглядали як великі безликі ляльки рухалися вони доволі швидко поступово підвищуючи темп а що найгірше — використовували десятки різних фінтів і хитрих комбінацій.

Уже налаштувавши симулятор і вибравши зброю для противника почула голос позаду.

Капітан Щирет стояв заклавши руки за спину.

— Радий бачити що у вашому наборі так багато свідомих і відповідальних курсантів.

Розвернулася і віддала честь легким поклоном.

За рік цей жест уже став майже автоматичним при зустрічі зі старшими за званням.

Трохи здивовано глянувши на нього озирнулася навколо. Чомусь була впевнена що сьогодні тренуюся тут сама. Щирет усміхнувся і махнув рукою кудись убік. Лише тепер помітила що через три симулятори від мене вже кілька годин займався хтось іще. Таймер над боксом показував цифри від яких аж брови піднялися.

— Курсант Амбіод повернувся ще вчора, — спокійно сказав капітан. — І відтоді майже не вилазить із тренувань.

Мимоволі подивилась в той бік.

— Настільки все серйозно?

— Для пілотів — так. Цей рік буде для нього непростим. Щоб отримати допуск до випускного екзамену їм потрібно налітати щонайменше три тисячі годин.

Мало не присвиснула. Три тисячі годин. І це лише для того щоб тебе допустили до іспиту. Раптом власний розклад уже не здавався таким страшним.

Увійшовши в симулятор одразу стала в стійку. Переді мною з'явилася безлика лялька з довгою пікою.

Чесно кажучи це було жахливо. Здавалося ця клята піка дістає мене всюди.

Намагалася прорватися ближче. Для власника кинджалів це був єдиний шанс. Поки списник тримав дистанцію — бій був програний. Але лялька щоразу відступала рівно настільки щоб я не могла її дістати. При цьому фінти ставали дедалі складнішими.

Відчувши холодну сталь у боці різко стиснула зуби. У ту ж секунду лялька відступила. Симулятор зарахував влучання. Важко видихнула.

Знову. Ще жодного разу не вдалося пройти далі свого рекорду. Сьомий рівень. І найобразливіше — проти мечів навіть лазерних я стабільно доходила до дванадцятого.

Вивалившись із симулятора машинально перевірила бік. Чисто.

Як же добре що рани в симуляторі несправжні.

Важко видихнувши випрямилася і тільки тепер почула важке дихання десь збоку. Амб стояв біля свого боксу весь мокрий від поту і дихав так ніби щойно пробіг кілька кілометрів без зупинки. У руці він усе ще стискав нано-меч.

Кілька секунд ми просто дивились один на одного. Потім він розвернувся і мовчки пішов до виходу.

І саме в цей момент мені раптом захотілося його наздогнати. Поговорити про Люка. Після поїздки в Елісар я почала помічати речі на які раніше не звертала уваги. Захоплення Люка Амбом виявилося набагато сильнішим ніж мені здавалося спочатку. Можливо навіть сильнішим ніж підозрював сам Люк.