Глава 25 - Фестиваль Тисячі Масок

Відкривши очі помітила Люка. Він сидів на другому кінці ліжка схрестивши ноги і щось дуже уважно вивчав у своєму ехо-комі. На ньому були лише штани від форми та звичайна футболка академії яких нам видали здається кілька десятків.

— О Нейя ти прокинулась.

Він одразу підняв голову.

— А я вже хотів тебе будити.

Ліниво потягнулась.

— Будити навіщо? Фестиваль же почнеться тільки після обіду. Ярмарки паради і все таке.

— Так але в нас ще купа справ.

— Справ?

Здивовано подивилась на нього.

— Нам потрібно купити костюми на фестиваль.

— Костюми?

Сіла на ліжку.

— А хіба маска не обирається вже на самому фестивалі? Ну щось типу поклику душі.

— Маска — так. Її купують на фестивалі. Але костюм потрібно знайти заздалегідь.

Він окинув мене поглядом.

— Ми ж не підемо туди у формі академії.

— А чому б ні?

Знизала плечима.

— Будемо курсантами академії.

Люк закотив очі так сильно що почала хвилюватись за його здоров'я.

— Нейє. Фестиваль триває три дні. Ти хочеш усі три дні проходити в одній і тій самій формі?

Замислилась.

— Ну…

— І взагалі.

Люк раптом трохи знітився.

— Можливо тобі не завадило б купити щось окрім форми.

— Це ще чому?

— Бо нормальні істоти мають інший одяг.

Мовчки подивилась на нього. Потім на свою сумку. Потім знову на нього.

— У мене є інший одяг.

— Два комплекти.

— Три.

— Один із них спортивний.

— Це теж одяг.

Люк важко зітхнув.

— Нейє ти безнадійна.

Можливо він і правий. Але це не означало що я готова це визнати вголос.

— Потрібно потроху обживатись.

Потягнулась і звісила ноги з ліжка.

— Ну що веди мене мій поводирю.

— Нарешті голос розуму!

Люк зіскочив із ліжка.

— Тут недалеко знайшов один магазинчик. Там продають різний антикваріат.

— Антикваріат?

Недовірливо примружилась.

— Люку чому б нам просто не піти в магазин де продаються костюми?

— Бо зараз фестиваль. У всіх таких магазинах зараз шалені націнки. Не хочу віддавати половину наших грошей за шматок тканини який носитиму три дні.

У цьому була певна логіка.

— А в антикварній крамниці дешевше?

— Набагато.

— Звідки ти знаєш?

— Бо всю ніч читав форуми.

Повільно перевела погляд на його ехо-ком. Тепер зрозуміло чим займався з самого ранку.

— Ти взагалі спав?

Люк трохи сконфужено знизав плечима.

— Забагато думок у голові.

— Добре. Веди у свій підозрілий антикварний магазин.

— Ось це правильний настрій.

За десять хвилин вже стояли перед невеликою крамницею затиснутою між кав'ярнею та супермаркетом. Зовні будівля виглядала так ніби пережила щонайменше кілька століть і вперто відмовлялась зноситись. Між голографічними будинками і аеромобілями що пролітали повз вона виглядала як щось із зовсім іншого часу. Над дверима висіла стара вивіска з напівстертою назвою. У вітрині стояли манекени в дивному одязі різних епох. Деякі костюми виглядали настільки старими що боялась дихати поруч із ними.

— Це і є твій антикваріат?

— Саме він.

Люк штовхнув двері. Всередині задзвенів дзвіночок.

Завмерла на порозі.

Магазин нагадував музей який хтось випадково перетворив на склад. Вздовж стін тягнулись високі дерев'яні шафи до самої стелі. На манекенах висіли костюми десятків різних світів і культур. Старовинні плащі. Вицвілі мундири. Дивні капелюхи. Прикраси. Пожовклі фотографії. Старі валізи. Навіть кілька мечів під прозорим захисним полем. У повітрі пахло деревом тканиною та пилом часу.

— Ого…

— Казав же.

— Ти впевнений що це магазин а не архів імперії?

— Якщо тут дешевше — мені байдуже.

Десь між стелажами почувся гуркіт. Потім дзенькіт. Потім чиєсь невдоволене бурмотіння. За кілька секунд із-за високої шафи виліз невисокий старий Фелрекс із круглими окулярами на носі. Ковзнув поглядом по Люку. Потім по мені. Затримався на нашій формі академії. І важко зітхнув.

— Знову туристи.

— Ми покупці, — образився Люк.

— Це ще треба перевірити. Більшість туристів приходять сюди фотографуватись а не купувати.

— Нам потрібні костюми на Фестиваль Тисячі Масок.

— Ну шукайте. Тільки нічого мені тут не переверніть.

Старий знову зник десь між стелажами.

Озирнулась. У дальній частині крамниці стояли десятки вішалок із сукнями. Люк одразу помітив їх і підштовхнув мене в той бік.

— Давай. Обирай.

— Може краще штани?

— Ні Нейє. Сьогодні буде сукня.

— Це ще чому?

— Бо вже втомився дивитися на тебе у формі.

— Дуже шкода.

— Не сперечайся.

Фиркнула але все ж підійшла до вішалок. Провела пальцями по тканинах. Матеріали були найрізноманітніші — шовк мереживо оксамит якась дивна блискуча тканина що міняла колір під світлом. Схоже істоти роками приносили сюди старі речі з усіх куточків імперії. Деякі сукні виглядали настільки давніми що могли бути старшими за академію.

Одну навіть витягнула з цікавості — весільна білосніжна із високим коміром і довгим шлейфом. Напевно років двісті тому вона була останнім писком моди. Зараз виглядала дивно. Але красиво. Повернула її назад.

Потім взяла кілька суконь і пішла за ширму в кутку крамниці.

Перша виявилась занадто суворою. Чорна. Закрита. З величезним білим бантом на грудях. Вийшла до Люка.

— Ти схожа на дуже красиву викладачку яка зараз поставить мені незадовільно.

— Це погано?

— Для фестивалю — так.

Друга сукня була яскраво-червоною. Обтисла настільки що ледве могла нормально дихати. І хвіст стирчав збоку в найнезручнішому напрямку відмовляючись вміщатись у тканину.

Люк аж присвиснув. Мовчки подивилась на нього.