Глава 22 - Може це моє

Наша група стояла по струнці на плацу.

Злий і роздратований Лікардо вже кілька хвилин пояснював нам які ми бездари.

Виявилось — весь наш шлях вони спостерігали й оцінювали кожну дію. Ніхто б не відправив першокурсників самих у дрімучий ліс.

— Особисто вибивав це завдання у колег-кураторів! — гаркнув він. — Доводив їм що ви вже готові до зустрічі з гніздом ракхів. Що встигли втиснути достатньо знань у ваші порожні голови! І що зробили ви?

Він обвів нас поглядом.

— Де тактика? Де продумані кроки? Де аналіз ситуації? Лізли вперед наче стадо безмозких кабанів!

На плацу стояла тиша.

— Повинні були продумати стратегію. Знайти слабкі місця. Зачистити гніздо.

Лікардо різко тицьнув пальцем у наш бік.

— А що зробили? Відпустили їх!

Його очі звузились.

— А якщо ці хижаки вийдуть на поселення? Хто відповідатиме?

Він зробив крок вперед.

— А якщо вас відправлять зачищати піратів? Квітами їх закидаєте?

— Це не монастирська обитель. Це військова академія. Кров і кишки — наша буденність.

Здається навіть тіні стали темнішими.

— На нас чекає війна. Планується повна зачистка Пожирателів. Об'єднаємось із лізеріанцями й драконіанцями Вор'Калест. Переговори вже ведуться.

Вор'Калест. Закрита цивілізація про яку ніхто нічого не знає. І раптом — союз. Цікаво що змусило їх відкритись.

Він на мить замовк.

— І з наступного року почнеться підготовка за вашим профілем.

Лікардо глянув на нас так що по спині пробіг холодок.

— І особисто виб'ю з вас цю дурість.

В голові крутилась думка — схоже наступний рік буде ще важчим.

Лікардо тим часом потер обличчя ніби стираючи з нього залишки злості. Його й без того бліде обличчя тепер майже зливалось із волоссям що сьогодні спадало на плечі.

Піймавши мій погляд він раптом повернувся і подивився прямо на мене. В куточках його вуст промайнула ледь помітна посмішка.

— Хочу також відзначити вдалі рішення та непогані ходи, — сказав він вже значно спокійніше. — Особливо хочу похвалити курсанта Нейю. Чудовий аналіз ситуації.

Здивовано підняла брови відчуваючи як всередині на мить теплішає. Після його жорсткої критики будь-яка похвала звучала як ковток свіжого повітря. Можливо ми не такі вже й безнадійні як здавалось на початку.

— В якості роботи над помилками проходитимете симулятор доки не здасте завдання класу P. Парами — один тактик один боєць. Навчитесь думати всебічно. Все — вільні. Ідіть і приведіть себе до ладу.

Розійшлись мовчки. Ніхто особливо не балакав — втома давала своє.

Душова зустріла теплою водою і тишею. Стояла під струменем довше ніж зазвичай — змиваючи бруд ліс і дві доби маршу. М'язи поступово розслаблялись. Думки вкладались по місцях.

Вийшовши з душу почала перебирати спорядження. Кинджали. Пістолети. Енергокапсули.

Зупинилась. Дивно. Раніше зброю завжди залишали в залі для тренувань — виносити за межі було заборонено. Але зараз ніхто нічого не сказав. Жодного наказу здати. Жодного нагадування. Може тепер так і має бути.

Саме тоді зайшла Аіша — явно задоволена. Кинула рюкзак на ліжко й потягнулась.

— Куратор хвалив?

— Не твоя справа, — але куточки її губ зрадницьки смикнулись вгору.

Значить хвалив.

Аіша впала на ліжко й витягнулась. Глянула в розклад. Завтра дві лекції. Потім симулятор.

Сподівалась що в напарники дадуть Люка. Після сьогоднішнього походу зовсім не хотілось звикати до когось нового.

Аіша вже мовчала. Схоже засинала. Теж почувалась не набагато краще.

Треба б сходити поїсти. За весь день нічого нормального — тільки польові пайки та фрукти зі смерона біля гнізда ракхів. Їдальня поверхом нижче. Але зараз ця відстань здавалась не меншою ніж до іншої планети.

Сил не залишилось зовсім. Ноги гуділи після маршу. Плечі ломило від рюкзака. Навіть думка про те щоб підвестись із ліжка викликала втому.

Заплющила очі.

Полежу хвилинку і піду.

Сон прийшов майже миттєво.

Зранку в їдальні під час сніданку всі обговорювали перший вихід. Новина про гніздо ракхів вже встигла розлетітись академією — на нас постійно озирались курсанти з інших груп.

Особливу увагу привертав Амб. Щойно зайшов до їдальні — на нього одразу звернули увагу. Видно було що медики добре попрацювали. Від учорашньої жахливої рани майже нічого не залишилось. Лише повільні й обережні рухи нагадували що плече досі болить.

Чужа увага його явно дратувала. Судячи з похмурого виразу обличчя — ще трохи і почне гарчати на всіх хто дивиться довше трьох секунд.

Взяла на сніданок щось особливо ситне. Після маршу здавалось що живіт зранку просто прилип до спини. На тарілці лежала велика порція м'яса гарнір із зернових і солодкі фрукти.

Зазвичай довго вибирала що взяти. Сьогодні була готова з'їсти все що не намагалось втекти з тарілки. Судячи з того як курсанти навколо змітали їжу — не одна така.

Сьогоднішня лекція з історії виявилась на диво нудною. Ледь не заснула прямо посеред заняття. Доводилось непомітно стукати себе рукояткою пістолета по руці щоб не втратити свідомість від потоку дат імен та подій які схоже були цікаві лише самому викладачеві.

Взагалі сьогодні зброя відчувалась особливо незвично.

На сніданку Пірс оголосив що відтепер повинні носити її із собою постійно. Щоб звикати. Після маршу керівництво остаточно переконалось що не кинемось різати всіх навколо при першій нагоді. Але попередження прозвучало однозначно.

— Якщо хтось застосує зброю поза тренувальним майданчиком — попередження не буде. Одразу відрахування.

Тому зараз майже всі курсанти час від часу поглядали на свої кобури ніби заново звикаючи до їхньої ваги.

Пізніше була флора з капітаном Грейном. І ось тут заснути вже не вийшло б навіть за бажання.