Глава 19 - Абсолютно безпечні

Крок назад — поставити ногу виводячи її з-під удару, вскинути кинджал закриваючи голову.

Запізно промайнуло розуміння — усе не так. Невірна позиція, недотягнула руку, кинджал підставлений слабкою частиною.

Пізно.

Сильний удар вибиває його з рук — і зброя відлітає на два кроки вбік. Від наступного удару ухиляється ривком кидається до кинджала й дивом встигає перекотитись вбік коли прямо перед обличчям блищить лезо.

Серце шалено калатає в грудях. Відстань між мною і поразкою стає небезпечно малою.

— Достатньо. Все ще надто довго думаєте перед ударом курсантко. Менше думок під час бою — більше довіряйте інстинктам.

Дні за тренуваннями пролітали непомітно. Іноді здавалось що тільки прокинулась і поспішаю на лекцію — а вже за кілька годин виснажена лежу в ліжку і не можу підняти руку.

— Так точно капітане. Менше думок більше дій.

— Сподіваюсь кадет. Бо поки що не радуєте. Ваш напарник, — він кивнув у бік хлопця поруч, — значно спритніший.

— Так. Все зрозуміла.

Після заняття попрямувала в душ.

Чесно кажучи була розчарована своїми результатами. Можливо через те що дві зброї — і доводилось контролювати обидві руки одночасно. У будь-якому разі було важче ніж багатьом іншим. Але намагалась не вішати носа.

Відчуваючи як тепла вода стікає по плечах поступово почала розслаблятись.

Сьогодні вдень нарешті закінчила реферат для Рейка — і тепер сподівалась що він вже зібрав усю інформацію яка була потрібна.

Навіщо взагалі почала копати під куратора?

Причин було кілька.

По-перше нам працювати з ним наступні п'ять років — і хотілось зрозуміти його краще.

По-друге…

Щось у ньому тривожило.

Ніяк не могла зрозуміти що саме — але щоразу коли дивилась на Лікардо Ерен-Валіса виникало дивне відчуття ніби за його ідеальною посмішкою ховається щось набагато небезпечніше.

Не зволікаючи вирішила написати Рейку.

Зробила те що просив. Коли отримаю свою частину?

Відповідь прийшла майже миттєво.

Тримай принцесо. Але нічого цікавого там нема.

Подивимось.

Одразу відкрила файл що надійшов на ехо-ком.

Інформації виявилось на кілька папок.

Перший файл відверто здивував.

Улюблена їжа. Улюблені кольори. Які дівчата йому подобаються. На яких курсанток задивляється.

Спочатку взагалі не зрозуміла до чого тут ця інформація.

А потім згадала — Рейк упевнений що закохалась у куратора. Напевно саме таку інформацію в нього зазвичай і замовляють закохані дівчата.

Закотивши очі закрила файл і перейшла до наступного.

Ось це вже було цікавіше.

Лікардо народився на Лаці — рідній планеті Лінаріумів. Житло там коштувало дорого — вже з цього було зрозуміло що його родина далеко не бідна.

Далі йшла коротка інформація про батьків.

Батько — генерал у відставці. Мати займається благодійністю і входить до вищого світу.

Потім роки навчання. Випуск із Академії з одними з найкращих результатів на курсі. Служба. Операції. Сутички з піратами. Кілька серйозних поранень.

Загалом усе виглядало майже ідеально.

Навіть підозріло ідеально.

Перейшовши до третього файлу почала читати вже уважніше.

Тут була інформація про його теперішнє життя. Спочатку нічого особливого. Розклад. Улюблені місця в Академії. Контакти з викладачами.

А потім натрапила на дещо дивне.

Після якогось скандалу батьки телефонували йому майже щодня. Причому розмови нерідко закінчувались сварками. Причину Рейк з'ясувати не зміг.

Ще в нього був близький друг — з яким Лікардо регулярно спілкувався через ехо-ком. Для розмов вони чомусь постійно ходили в одну із закритих зон Академії куди навіть Рейк не мав доступу.

Останній пункт привернув увагу найбільше.

Якщо вже Рейк не зміг туди пролізти — місце справді мало бути добре захищеним.

Вже збиралась закрити файл коли помітила ще одну коротку примітку.

Салі. Молодший куратор. Лінаріум.

Далі лише кілька рядків.

Час від часу відвідує його житловий сектор у нічний час.

Без пояснень. Без подробиць. Просто сухий факт.

Задумливо втупилась у рядок.

А потім фиркнула. Схоже Рейк справді збирав інформацію для закоханих курсанток.

Задумливо погасила екран ехо-кома на зап'ясті.

Аіша схоже знову зависала десь із Пірсом — тому ніхто не заважав розбиратись в отриманій інформації.

Почала згадувати поведінку куратора за останні тижні.

Після зорепаду він ніби почав ставитись до мене інакше. Часто хвалив під час занять. Кілька разів ставив у приклад іншим курсантам.

А одного разу після лекції взагалі попросив залишитись.

— Курсант Верн затримайтесь.

Кивнула і повернулась на своє місце. Інші курсанти здивовано переглянулись — але нічого не сказали. За цей час усі вже встигли зрозуміти характер Лікардо Ерен-Валіса.

Він не любив зайвого шуму, не терпів пліток і дуже швидко ставив на місце тих хто ліз не у свої справи.

А ще зневажав слабкість.

Чужу чи власну — так і не зрозуміла.

Коли аудиторія спорожніла підійшла до круглого столу в центрі зали. На стінах мерехтіли великі голограми політичних карт, гербів і торгових маршрутів різних держав.

— Слухаю вас кураторе.

Лікардо стояв спершись стегном об край столу. Його перламутрово-білі очі уважно розглядали мене. Серед світлої райдужки ледь мерехтіли золоті вкраплення.

На губах грала легка усмішка. Форма сиділа бездоганно. Лише верхній комір був трохи розстебнутий після довгого дня занять.

— Мені подобаються ваші результати Нейя.

Він підняв планшет. На екрані світився мій реферат про боротьбу з піратськими угрупованнями.

— Особливо цей.

Здивовано подивилась на власну роботу.

— Дякую.

— Ні справді.

Він перегорнув кілька сторінок.