Глава 17 - Три ягоди

— Рейк!

Наздогнати його, чесно кажучи, було окремим випробуванням. Пів Академії обійшла, поки знайшла. Писати через ехо-ком здалось недоречним. Не для такої розмови.

Почувши своє ім'я, він озирнувся.

І помітно здивувався.

— Та невже? Принцеса сама шукала мене?

Перелякано озирнулась навколо.

На щастя, коридор був майже порожній.

— Хлюпса мені в боти, Рейк, не кажи так!

Він застиг на секунду — а потім повільно скривився.

— Фу.

— Що?

— "Хлюпса мені в боти". Який жахливий словниковий запас.

Рейк снобськи піджав губи.

— Так висловлюватись личить хіба що вантажникам у доках.

— А ти багато знаєш про вантажників?

— Звісно. Я ж культурна особа.

— Ти сидиш у вентиляції й підслуховуєш чужі розмови.

— Одне іншому не заважає.

Він сказав це з таким серйозним виглядом, що не витримала й розсміялась.

Рейк кілька секунд мовчки дивився на мене.

— Ого.

— Що?

— Нічого. Просто вперше бачу, як ти смієшся.

І чомусь від цих слів стало трохи ніяково.

— Так що знадобилось принцесі від цього скромного смертного?

— Достатньо, Рейк. Це вже не смішно.

— А мені смішно.

Важко зітхнула.

— Мені потрібна інформація про одну особу.

Його жовті очі одразу зацікавлено блиснули.

— О-о-о. Оце вже цікавіше.

Він схрестив руки на грудях.

— І чим розраховуватимешся?

— У мене нічого немає, — розгублено сказала.

— Як це нічого?

Він задумливо оглянув зверху до ніг.

— А твій перший поцілунок?

Мало не вдавилась повітрям.

— Рейк!

— Що? Торгую інформацією. Інформація коштує дорого.

— Не смішно.

— Згоден. Тому навіть не жартую.

Звузила очі.

Він усміхнувся ще ширше.

— Ну добре. Тоді подумай, що можеш запропонувати, і приходь пізніше.

Розвернувшись, вже збирався йти.

— А що потрібно тобі? — запитала йому в спину.

Рейк зупинився.

Кілька секунд мовчав.

Потім важко зітхнув і повільно повернувся назад. Пальці машинально почали перебирати одну з його червоних кіс.

— Що ж можна взяти з принцеси з притулку...

Він задумливо примружився.

— Крім її невинності, звісно.

Не витримавши власного жарту, тихо засміявся.

Просто дивилась на нього, намагаючись зрозуміти, чи буває він хоч інколи нормальним.

— Реферат.

— Що?

— Напиши за мене реферат.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Тобі лінь?

— Неймовірно лінь.

— І ти вирішив, що напишу його за тебе?

— Бачиш? — він задоволено кивнув. — Все правильно зрозуміла з першого разу. Саме тому звернувся до тебе.

— І на кого ж тобі знадобилась інформація?

Трохи зам'ялась.

— На куратора.

— Якого саме?

— Нашого.

На кілька секунд запала тиша.

Потім Рейк повільно розплився в усмішці.

— А-а-а-а…

Вже знала цей вираз обличчя.

Зараз буде якась дурня.

— Ну все зрозуміло. Закохалась.

— Що?!

— Закохалась.

— Ні!

— Закохалась.

— Рейк!

— Принцесо, ти шукаєш інформацію на власного куратора. Це або закоханість, або дуже дивні хобі.

— Просто цікаво!

— Ага.

— Правда!

— Звісно.

— І взагалі якось надто швидко для закоханості!

Сказавши це, одразу зрозуміла, що сказала щось не те.

Усмішка Рейка стала ще ширшою.

— О-о-о, тобто проблема тільки в швидкості?

— Та не це мала на увазі!

— Не виправдовуйся, сонечко. Не засуджую.

Мрійливо уявила, як штовхаю його в найближчу вентиляційну шахту.

— То ми домовились? — продовжив він, ніби нічого не сталося.

— На жаль.

— Чудово.

Рейк задоволено потер руки.

— Тоді тему реферату скину сьогодні ввечері.

— А інформацію?

— А інформацію — коли назбираю щось цікаве.

Він підморгнув.

— І все, що знайду на твого ненаглядного куратора, теж скину.

— Він не ненаглядний!

— Уже записав у звіт, що заперечуєш надто активно.

— Рейк!

— До зустрічі, принцесо.

І перш ніж встигла придумати, чим у нього кинути — він вже втік коридором.

Похитала головою.

Ехо-ком тихо завібрував — нагадування про початок заняття через десять хвилин.

Оце вже. Ще й бігти.

Коли всі нарешті зібрались, капітан Грейн повів рукою в бік дерев.

— Перед вами десять дорослих Колоратів.

Мимоволі глянула вгору.

Навіть серед інших рослин оранжереї вони виглядали величезними.

— Кілька днів тому ви проходили їхню будову та механізми захисту. А на сьогодні кожен із вас мав підготувати доповідь про збір плодів Колората.

По групі прокотилось кілька приречених зітхань.

— Тому зараз у вас є чудова можливість показати, що ви не просто скопіювали інформацію з мережі в останню ніч.

Кілька курсантів винувато відвели очі.

— Діліться на групи по троє. Спорядження в комірці. Від кожної групи хочу отримати хоча б одну ягоду.

— А якщо ліани нас зловлять? — почувся чийсь голос.

— Тоді дізнаюсь, хто не читав власний реферат.

По групі пройшов нервовий сміх.

— На виконання завдання сорок хвилин. Почали.

Одразу почалась метушня.

Оглянувшись, помітила позаду Аішу й Пірса.

Аіша ковзнула по мені коротким поглядом.

— Ти з нами.

Потім розвернулась і попрямувала до комірки.

— І тільки не плутайся під ногами.

Пирхнула й рушила слідом.

У комірці було повно спорядження. Страхувальні пояси, троси, окуляри, шоломи, рукавиці різних моделей.

Згадавши матеріали доповіді, одразу потягнулась до рукавиць із присосками. Довелось трохи пошукати потрібний розмір — долоні були доволі маленькими.