Глава 16 - Метеорний потік

Розглядаючи сьогоднішнє меню, автоматично шукала свій улюблений напій.

Йшов другий тиждень навчання — і нарешті визначилась із тим що подобається в їжі. Наприклад зрозуміла що люблю м'ясо. Особливо червоне. Інколи в меню була й птиця але вона чомусь не так сильно смакувала. А от риба подобалась більше Люку.

Меню змінювалось кожного дня — проте деякі позиції залишались постійно.

І напій Кефі був однією з них.

Добре смакував — але головне бадьорив. За останні два тижні чудово зрозуміли наскільки інколи важливий один ковток енергії який допомагає дотягнути до вечора і не заснути просто на ходу.

Втомлювались.

Дуже.

Заняття були виснажливими й важкими. Викладачі зовсім не жаліли — завалювали інформацією, тренуваннями і завданнями які потрібно було виконати вже до наступного дня.

Тому інколи Люку доводилось буквально нести змучене тіло назад до боксу.

І що найгірше…

Вже навіть перестала сперечатись.

Вибравши що сьогодні буду їсти і додавши собі зацукрованих фруктів відійшла від панелі.

Люк теж вже закінчив. На його підносі знову виднілась риба.

Скільки днів він вже її їсть на обід і вечерю? Дні чотири?

Повернувшись вже прямували до нашого звичного столика коли раптом почули крики й сміх десь через три столи від нас.

За ним сиділа знайома компанія — трійнята Сіко, Амб, Аіша і ще кілька нових облич. Схоже нові друзі.

Обернулись щоб подивитись що там відбувається.

Аіша і ще якась дівчина раси Шахі яку раніше ніколи не бачила голосно кричали й підбадьорювали:

— Давайте! Давайте!

Хлопці гуділи стукаючи кулаками по столу й створюючи ще більше шуму.

Під їхні вигуки зі своїх місць піднялись Амб і Пірс. Почали скидати верхню частину форми — і саме в цей момент на них звернула увагу вже майже вся їдальня.

Дівчата підбадьорювали їх ще голосніше а хлопці — хто аплодував, хто бив руками по столах.

Скинувши футболки Амб і Пірс опустились на підлогу й почали віджиматись.

— Один! Два! Три!

Дівчата рахували вголос а гул у їдальні стояв просто страшенний.

Взагалі перестала розуміти що тут відбувається.

Вже хотіла запитати Люка — але глянувши на нього здивовано завмерла.

Він стояв якийсь дивний. Блідий але водночас із червоними щоками.

І тоді помітила ще одну деталь.

Амб який віджимався під крики натовпу — весь цей час дивився чомусь саме на Люка.

Остаточно переставши хоч щось розуміти помітила Віарі яка стояла трохи далі. Схоже щойно прийшла.

І судячи з її обличчя — чудово знала що тут відбувається.

Швидко поставивши піднос на стіл підійшла до неї.

Але вона й сама була зовсім не проти поговорити.

— О-о, Нейя. Сподіваюсь Амб виграє.

— А що це взагалі? Якісь змагання? Нам нічого не буде за такий галас?

— Що? — здивовано глянула вона. — Ти що не знаєш? Це ж традиція.

— Яка ще традиція?

Віарі закотила очі.

— Кожного року так визначають старшого курсу.

— В якому сенсі? — розгублено перепитала.

— Ну кожного року обирається найсильніший курсант. Саме він стає старшим і отримує найбільше привілеїв — додаткові бали, доступ до деяких можливостей і все таке.

Вона махнула рукою.

— Ми особливо не вникали. Там разом із привілеями ще й купа відповідальності. Нудота страшна.

Потім її погляд знову повернувся до Амба і Пірса.

На обличчі з'явилась задоволена усмішка.

— Але шоу красиве.

І з відвертим захопленням продовжила спостерігати за змаганням.

Раптовий гуркіт серед усього цього галасу змусив обернутись.

Їжа Люка лежала на підлозі. Піднос теж. З панелі збоку одразу виїхали роботи-прибиральники — мовчки й швидко ніби для них це була звичайна ситуація яка траплялась кожного дня.

Але серед усього цього хаосу стояв Люк.

І дивився на свої порожні руки.

Насупилась.

— Люк?..

Але він схоже навіть не почув.

Через секунду просто розвернувся і покинув їдальню.

Найдивніше?

Ніхто навіть не звернув уваги. Навколо все ще кричали, сміялись, рахували віджимання й підтримували Амба та Пірса. Для всіх головне шоу тривало.

А от у мене з'явилось відчуття що щось пропустила.

І щось дуже важливе.

Важко зітхнувши схопила свій Кефі зі столу й побігла за ним.

Наздогнала його вже в коридорі. Він стояв біля стіни — руки в кишенях, очі в підлогу.

Нічого не сказала. Просто стала поруч.

Люк мовчав секунду. Потім тихо фиркнув.

— Риба все одно була холодна.

— Знаю, — відповіла так само тихо.

Більше нічого не питала.

Бо по-перше — це Люк.

А по-друге…

Мені сьогодні ввечері ще робити два доклади. І якщо він вирішив зараз влаштувати якусь драму — нехай хоча б пояснить її швидко.

Як дізнались пізніше — Амб програв.

Перемогу Пірса обговорювали ще цілий день.

А от чому програв Амб — ніхто толком не говорив.

І стало цікаво.

Ввечері вже у боксі помітивши підозріло чудовий настрій Аіші вирішила запитати саме в неї.

Вона звісно спочатку скривилась.

Досі не знала — це вже просто звичка чи її справді настільки дратує сам факт що розмовляю з нею.

— Тому що Пірс найкращий, — гордо заявила вона.

Мовчки подивилась на неї.

Дуже інформативно.

Але через кілька секунд Аіша все ж задумалась і додала:

— Хоча… багато хто думає що Амб спеціально перестав змагатись.

— В якому сенсі?

— Просто ліг і почав зображати вселенську втому, — пирхнула. — Хоча деякі йому не повірили.

Задумалась.

Дивно.

Навіщо брати участь якщо не збираєшся перемагати?

— Ти ж знаєш у Пірса манія, — продовжила Аіша. — Якщо він за щось береться — повинен бути першим. Найкращим.

Ні.

Не знала.

Взагалі не настільки добре знала Пірса щоб розуміти такі подробиці. Для мене він досі був просто хлопцем який занадто багато говорить.