Глава 12 - Велика Чистка

Не втримавшись, стрибнула на ліжко — і мало собі все не повідбивала.

— Тверде… Прийдеться звикати, — пробурмотіла собі під ніс.

Розкинувши руки, просто лежала й повільно вдихала на повні груди. Кімната виявилась набагато більшою ніж очікувала. Не тісна капсула як у притулку — а повноцінний житловий модуль для двох кадеток.

Стіни з дивного гладкого матеріалу теплого пісочного кольору — як і решта Академії. Світло м'яко ковзало по поверхнях створюючи відчуття затишку якого зовсім не чекала побачити серед цієї металевої станції. По обидва боки однакові вузькі ліжка з вбудованими ящиками внизу, навпроти два робочі столи з голографічними панелями, біля стін високі шафи. А в дальній частині — двері до маленької душової з матовим склом.

Навіть повітря тут пахло інакше. Не мастилом і технікою як у шатлі — а чимось стерильно-чистим із легким металевим присмаком.

На душі було дивно спокійно… рівно до моменту поки знову не згадала про сусідку з якою ще доведеться познайомитись.

Але вона так і не з'явилась.

До самого відбою вже була повністю готова до сну. Після душу й розкладених речей навіть встигла перебрати всі баночки які знайшла у ванній. Деякі пахли настільки приємно що кілька разів відкривала їх просто щоб понюхати ще раз.

Коли двері нарешті відчинились, насторожено вдивилась у фігуру на порозі. Світло в кімнаті вже погасила — а от у коридорі воно все ще било яскраво в очі, тому на кілька секунд майже осліпла. Але очі швидко звикли.

Спочатку подумала що це хлопець. Фігура була доволі масивна. Але вже через секунду впізнала ходу — і напружилась ще сильніше.

Аіша.

І це справді була вона.

Помітивши мене, вона на секунду завмерла. В її очах промайнуло впізнавання — а потім ледь помітно скривилась.

Знайома реакція. Різниця лише в тому що зазвичай після неї йшли слова.

Погляд Аіші ковзнув до ліжка на якому лежала — і на секунду там щось майнуло. Але вона нічого не сказала.

Зате в бажанні зайняти шафу собі не відмовила. Одним різким рухом хвоста просто змела мої речі з полиці на підлогу й одразу закинула туди свою форму.

Встала, мовчки зібрала речі з підлоги і поклала на іншу полицю.

Я вибрала ліжко — вона вибрала полицю.

Справедливо.

Не обмінялись жодним словом. Дивно — але дискомфорту від її присутності майже не відчувала. Тільки було цікаво де вона так довго ходила. Форму ж отримували всі в один час.

Напевно з Пірсом.

По притулку давно ходили чутки що вони збираються стати парою. Навіть сама кілька разів бачила їх разом.

Вже майже засинаючи, почула як Аіша вмощується на своєму ліжку. Скрип. Тиша. Ще один рух. І знову тиша.

Два чужі існування в одній кімнаті — і обидві роблять вигляд що інша не існує.

Під ці думки й заснула. Мозок перенасичений емоціями цього дня цієї ночі не показав жодного сну.

Прокинувшись зранку, вже отримала в ехо-ком розклад першої лекції й номер аудиторії. Чесно кажучи дорогою сюди трохи хвилювалась.

Люка ніде не було видно. На повідомлення яке написала ще зранку він так і не відповів.

В аудиторії стояв гамір і шум. Хтось голосно сперечався, хтось знайомився, а дехто вже встиг зайняти цілі ряди своїми компаніями.

І буквально за секунду до початку лекції двері різко відчинились.

До аудиторії буквально влетів Люк — із палаючими щоками й таким виглядом ніби щойно біг через половину Академії. Навіть здивовано моргнула.

За ним вже значно спокійніше зайшов Амб.

Але майже одразу після цього до аудиторії увійшов і сам лектор — тому Люк лише швидко махнув рукою й важко дихаючи буквально впав на місце в першому ряду.

— Доброго ранку. До мене можете звертатись — капітан Грейн. Завжди проводжу вступну лекцію для першокурсників щоб особисто побачити нових кадетів… і щоб ви познайомились зі мною.

Чоловік говорив спокійно — але в аудиторії чомусь одразу стало тихіше.

— Вам напевно цікаво яку саме посаду займаю. Я глава служби внутрішньої безпеки Академії. І поєдную цю посаду із посадою заступника ректора.

По залу одразу пройшло тихе перешіптування.

Уважно розглядала його — вперше бачила змішанокровного на настільки високій посаді. Чомусь раніше завжди здавалося що таких як він намагаються ховати від чужих очей наче якусь незручну таємницю.

І поки капітан Грейн спокійно продовжував вступну промову, не могла перестати його розглядати.

Переді мною вперше стояла настільки успішна суміш Нейрі й Морвейни. Цю дивакувату расу що обожнювала болота, отрути й усілякі токсичні рослини, зустрічала доволі часто. Навіть у притулку один із професорів травалогії був із цієї раси — але завжди здавався собі на умі, постійно щось бурмотів під ніс, ходив із дивними банками й пах якимись травами настільки сильно що біля нього сльозились очі. Нормально познайомитись із кимось із Морвейни так і не вийшло.

Але Грейн був зовсім іншим.

Спокійний. Зібраний. Небезпечний.

Навіть дивно як легко тримав увагу цілої аудиторії. І чомусь саме це лякало найбільше.

Мимоволі нахилила голову продовжуючи розглядати його очі.

Цікаво… він теж відчуває емоції інших? Пам'ятаю хтось колись говорив що серед Нейрі така здатність прокидається лише в дорослому віці. І то — далеко не у всіх.

Аудиторія вміщала десь понад сімсот курсантів першого курсу.

Поки він говорив, позаду нього повільно розгорталась величезна голограма де миготіли беззвучні сцени старих війн, древніх міст і давно зниклих цивілізацій.

— Історія не пам'ятає коли саме на наших планетах зародилось перше життя, — спокійно продовжив Грейн. — Різні історики дають різну інформацію. Але вже десятки тисяч років тому тут існували сотні країн, кілька імперій, а на деяких планетах усе ще жили племена.

На голограмі почали з'являтись старі зображення примітивних міст і перших космічних кораблів.

— Саме тоді представники раси Лінаріум із планети Росі першими вийшли в космос… і підкорили своїх сусідів.