Глава 12 - Велика Чистка

Не втримавшись, стрибнула на ліжко — і мало собі все не повідбивала.

— Тверде… Прийдеться звикати, — пробурмотіла собі під ніс.

Розкинувши руки, просто лежала й повільно вдихала на повні груди.

Кімната виявилась набагато більшою, ніж очікувала. Не тісна капсула, як у притулку, а повноцінний житловий модуль для двох кадеток.

Стіни з дивного гладкого матеріалу теплого пісочного кольору — як і решта Академії. Світло м'яко ковзало по поверхнях, створюючи відчуття затишку, якого зовсім не чекала побачити серед цієї металевої станції. По обидва боки — однакові вузькі ліжка з вбудованими ящиками внизу, навпроти два робочі столи з голографічними панелями, біля стін високі шафи. А в дальній частині — двері до маленької душової з матовим склом.

Навіть повітря тут пахло інакше. Не мастилом і технікою, як у шатлі, а чимось стерильно-чистим із легким металевим присмаком.

На душі було спокійно… рівно до моменту, поки знову не згадала про сусідку, з якою ще доведеться познайомитись.

Але вона так і не з'явилась.

До самого відбою вже була повністю готова до сну. Після душу й розкладених речей навіть встигла перебрати всі баночки, які знайшла у ванній.

Деякі пахли настільки приємно, що кілька разів відкривала їх просто щоб понюхати ще раз. Дрібниця — але чомусь саме через це стало трохи легше.

Коли двері нарешті відчинились, насторожено вдивилась у фігуру на порозі. Світло в кімнаті вже погасила, а от у коридорі воно все ще било яскраво в очі, тому на кілька секунд майже осліпла. Але очі швидко звикли.

Спочатку подумала, що це хлопець. Фігура була доволі масивна. Але вже через секунду впізнала ходу — і напружилась ще сильніше.

Аіша.

І це справді була вона. Помітивши мене, вона на секунду завмерла. В її очах промайнуло впізнавання, а потім ледь помітно скривилась.

Знайома реакція. Різниця лише в тому, що зазвичай після неї йшли слова.

Погляд Аіші ковзнув до ліжка, на якому лежала, — і на секунду там щось майнуло. Але вона нічого не сказала.

Зате в бажанні зайняти шафу собі не відмовила. Одним різким рухом хвоста просто змела мої речі з полиці на підлогу й одразу закинула туди свою форму.

Встала, мовчки зібрала речі з підлоги і поклала на іншу полицю.

Я вибрала ліжко — вона вибрала полицю. Справедливо.

Не обмінялись жодним словом.

Дивно — але дискомфорту від її присутності майже не відчувала. Тільки було цікаво, де вона так довго ходила. Форму ж отримували всі в один час. Напевно, з Пірсом.

Вже майже засинаючи, почула, як Аіша вмощується на своєму ліжку. Скрип. Тиша. Ще один рух. І знову тиша.

Два чужі існування в одній кімнаті — і обидві роблять вигляд, що інша не існує. Знайоме.

Під ці думки й заснула. Мозок, перенасичений емоціями цього дня, цієї ночі не показав жодного сну.

Прокинувшись зранку, вже отримала в ехо-ком розклад першої лекції й номер аудиторії.

Чесно кажучи, дорогою трохи хвилювалась.

Люка ніде не було видно. На повідомлення, яке написала ще зранку, він так і не відповів.

В аудиторії стояв гамір і шум. Хтось голосно сперечався, хтось знайомився, а дехто вже встиг зайняти цілі ряди своїми компаніями.

І буквально за секунду до початку лекції двері різко відчинились.

До аудиторії влетів Люк — із палаючими щоками й таким виглядом, ніби щойно біг через половину Академії.

За ним уже значно спокійніше зайшов Амб. Але майже одразу після цього до аудиторії увійшов і сам лектор — тому Люк лише швидко махнув рукою й, важко дихаючи, буквально впав на місце в першому ряду.

— Доброго ранку. До мене можете звертатись — капітан Грейн. Завжди проводжу вступну лекцію для першокурсників, щоб особисто побачити нових кадетів… і щоб ви познайомились зі мною.

Чоловік говорив спокійно, поправляючи манжет форменого рукава — але в аудиторії чомусь одразу стало тихіше.

— Вам напевно цікаво, яку саме посаду займаю. Я глава служби внутрішньої безпеки Академії. І поєдную цю посаду із посадою заступника ректора.

По залу одразу пройшло тихе перешіптування.

Уважно розглядала його — вперше бачила змішанокровного на настільки високій посаді. Переді мною стояла успішна суміш Нейрі й Морвейни — раси, яку раніше зустрічала лише серед травних дивних чудасіїв, що вешталися з банками трав і пахли настільки сильно, що аж очі сльозились.

Грейн був зовсім іншим. Спокійний. Зібраний. Небезпечний. Легко тримав увагу цілої аудиторії.

Мимоволі нахилила голову, продовжуючи розглядати його очі.

Аудиторія вміщала десь понад сімсот курсантів першого курсу. Поки він говорив, позаду нього повільно розгорталась величезна голограма, де миготіли беззвучні сцени старих війн, древніх міст і давно зниклих цивілізацій.

— Тисячі років тому Ліанаруми з планети Росі першими вийшли в космос… і підкорили своїх сусідів.

Тепер за його спиною миготіли кадри колоній і флотів.

— Почалась рабська ієрархія. Влади хотіли всі. Брат ішов на брата.

Голос Грейна залишався рівним, хоча картинки за ним ставали все жорстокішими.

— І тоді почалась Велика війна.

На секунду в аудиторії стало зовсім тихо.

— Коли попіл осів — не вистояв ніхто.

Тепер на голограмі були лише руїни.

— Була створена Велика Рада.

На останньому слові в його голосі промайнуло щось схоже на насмішку.

— Але Рада не помітила, як почала руйнуватись сама основа суспільства. Кровозмішення стало занадто сильним.

Голограма змінилась. Тепер за спиною Грейна стояв високий чоловік у старій військовій формі.

— У Раду прийшов генерал Фрокст. Силою й страхом він об'єднав навколо себе більшість. Почалась Велика Чистка.

Він зробив коротку паузу, стишивши голограму одним порухом руки, ніби навіть не хотів дивитися на неї зайву секунду.

— Ніхто не міг сховатись.

— Був прийнятий Закон Першого Змішання. У вісімдесяти шести відсотках випадків дитина другого змішання не виживає… або народжується чудовиськом.