Глава 10 - Дивне чудо

Ось повний фрагмент з усіма трьома правками:

Розмір шатла одночасно лякав і захоплював.

У голові просто не вкладалося, як цей величезний металевий монстр взагалі тримається в повітрі. Звісно, знала технічну сторону — теорію пояснювали не раз. Але бачити таке на власні очі — це зовсім інше.

Зранку розбудила шалена вібрація ехіка. Так перелякалась, що різко підскочила на ліжку й ще кілька секунд не могла зрозуміти, що взагалі відбувається.

На мить навіть здалося, що на нас напали.

Як виявилось — це був будильник.

І тепер нас так будитимуть постійно. Капздец.

Розібравшись, як вимкнути той жахливий сигнал, раптом помітила свій перший лист від когось іншого — він висів у групі загальних розсилок для всіх студентів АСТРА-9.

Відкривши повідомлення, побачила відеофайл і майже одразу натиснула запуск.

На екрані з'явилась дівчина з двома великими косами, заплетеними у складний і дуже незвичний спосіб. Світла шкіра, знайомі вуха — точно такі ж, як у Люка. Сплутати її з кимось іншим було неможливо.

Фіфі. Справжня Фіфі.

— Отже, свіжоприбулі, вітаю вас на цьому прекрасному шатлі! На час польоту буду вашим куратором. Можете звертатись до мене — сержант Касі.

Дівчина легко махнула рукою, а потім двома пальцями показала жест набору повідомлення.

— Якщо виникнуть проблеми — пишіть одразу мені. Будь-які питання, скарги, паніка, істерики… усе сюди.

Вона широко усміхнулась, ніби це її справді веселило.

— А якщо хтось ще не розібрався, як користуватись ехіком, як надсилати повідомлення, чи взагалі не шарить у цій новій іграшці — скоро скину відеоурок. Раджу переглянути. Бо потім бігати й пояснювати кожному окремо не буду.

Позаду неї хтось голосно засміявся, але дівчина навіть не звернула уваги.

— Щодо всього іншого — можете запитати мене вже при особистій зустрічі. Відбудеться вона через дві години.

Вона клацнула пальцями, і десь збоку екрана висвітлилась схема шатла.

— Збираємось у прохідній зоні. Точка на ваших картах уже повинна була з'явитись. Тож чекаю всіх на екскурсію.

І вже перед самим завершенням запису Касі нахилилась ближче до камери й хитро всміхнулась.

— І до речі… не загубіться тут у перший же день. Шатл великий. Дуже.

Закривши відео, зрозуміла, що таких створінь ще ніколи не бачила. Її впевненість у собі просто накочувалась лавиною й відчувалась навіть через екран. Повна моя протилежність. Трохи здивувавшись такій думці, пішла приводити себе до ладу.

Швидко змивши в душі напругу останніх днів, ще на кілька секунд завмерла під теплою водою — не бажаючи знову повертатись у метушню.

Одягнувши сіру форму, мимоволі згадала білосніжну форму сержанта. І чомусь одразу подумала, що теж хочу таку. Колись.

Уважно слідкуючи за картою, щоб справді не загубитись, нарешті дійшла до призначеного місця — і одразу зрозуміла, що майже всі вже зібрались.

З першого ж погляду було видно, наскільки сильно всі поділені на маленькі групки, які між собою майже не контактували. Хтось стояв лише зі своєю расою, хтось із тими, з ким дружив ще з комплексу. У повітрі відчувалась легка напруга й незручність — усі ніби намагались виглядати спокійно, але постійно озирались навколо. Знайоме відчуття.

Слідом за мною до зали зайшов і Люк, якого випадково зустріла в коридорі дорогою сюди. Встигли лише переглянутись — і тут у залу ввійшла вона.

Всі погляди одразу перевелись на неї.

Касі мала той тип зовнішності, який неможливо було забути після першої ж зустрічі. Висока, струнка, із напрочуд легкою поставою — рухалась так спокійно й впевнено, ніби весь шатл давно став її особистою територією. Білосніжна форма Академії сиділа на ній ідеально, темні вставки на комірі та плечах лише сильніше підкреслювали світлу шерсть на ногах і незвичну будову тіла. Коротка формена спідниця відкривала пухнасті ноги з темними копитами, через що Касі виглядала одночасно дивно красиво й трохи небезпечно.

І чомусь одразу стало зрозуміло — ця істота не звикла, щоб її не помічали.

На перший погляд могла здатися суворою — спокійний голос, рівна постава.

— Надіюсь, ви всі успішно добрались і ніхто не загубився по дорозі.

Промовивши це, Касі з легкою посмішкою подивилась кудись за спину. Її вуха, великі й трохи видовжені в боки, ледь помітно смикнулись у бік звуку.

— Хоча… схоже, все-таки хтось загубився.

Обернувшись, помітила якогось хлопця-Сіко, якого раніше ніколи не бачила. Напевно, з іншого сектора притулку. Виглядав трохи розгублено і явно поспішав.

— Ну що, розпочнемо екскурсію по нашій тимчасовій обителі. Потім у нас запланований сніданок, після якого чекатиму всіх біля входу в медблок на повне медичне тестування.

Вона говорила все так само легко, але наступні слова вже прозвучали значно жорсткіше.

— Неявка прирівнюється до порушення уставу, що карається у нас дуже суворо. Повний список правил ієрархії та внутрішнього уставу Академії скину вам уже після екскурсії.

Останні слова пролунали без звичної усмішки і більше скидалися на справжню погрозу. Інстинктивно захотілось оскалитись. Чомусь саме погроза від травоїдної раси зачепила найбільше. Але стрималась.

Судячи з усього, не всі змогли зробити те саме — кілька учнів одразу невдоволено перешіптувались між собою, хтось навіть почав тихо сперечатись.

Відчувши, як хвіст знову почав жити власним життям і нервово бити по ногах, різко взяла себе в руки.

Обвівши групу уважним поглядом, Касі лише коротко усміхнулась і щось записала в ехік. У цій швидкій, трохи хижій усмішці на мить блиснули її світлі зеленуваті очі — так, ніби вона вже наперед знала, хто з новачків загубиться на шатлі першим.

— Ну що, погнали, ребетішки.

Сказавши це зі своєю фірмовою усмішкою, розвернулась і повела групу за собою.

Ми з Люком непомітно відстали й опинились в останніх рядах.