Глава 10 - Дивне чудо

Розмір шатла одночасно лякав і захоплював. У голові просто не вкладалося як цей величезний металевий монстр взагалі тримається в повітрі. Звісно, знала технічну сторону — теорію пояснювали не раз. Але бачити таке на власні очі це зовсім інше.

Зранку розбудила шалена вібрація ехіка. Так перелякалась що різко підскочила на ліжку й ще кілька секунд не могла зрозуміти що взагалі відбувається. На мить навіть здалося що на нас напали.

Як виявилось — це був будильник.

І тепер нас так будитимуть постійно. Капздец.

Розібравшись як вимкнути той жахливий сигнал, раптом помітила свій перший лист від когось іншого — висів у групі загальних розсилок для всіх студентів АСТРА-9.

Відкривши повідомлення, побачила відеофайл і майже одразу натиснула запуск.

На екрані з'явилась дівчина з двома великими косами заплетеними у складний і дуже незвичний спосіб. Світла шкіра, знайомі вуха — точно такі ж як у Люка. Сплутати її з кимось іншим було неможливо.

Фіфі. Справжня Фіфі.

— Отже, свіжоприбулі, вітаю вас на цьому прекрасному шатлі! На час польоту я буду вашим куратором. Можете звертатись до мене — сержант Касі.

Дівчина легко махнула рукою, а потім двома пальцями показала жест набору повідомлення.

— Якщо виникнуть проблеми — пишіть одразу мені. Будь-які питання, скарги, паніка, істерики… усе сюди.

Вона широко усміхнулась ніби це її справді веселило.

— А якщо хтось ще не розібрався як користуватись ехіком, як надсилати повідомлення чи взагалі не шарить у цій новій іграшці — скоро скину відеоурок. Раджу переглянути. Бо потім бігати й пояснювати кожному окремо не буду.

Позаду неї хтось голосно засміявся — але дівчина навіть не звернула уваги.

— Щодо всього іншого — можете запитати мене вже при особистій зустрічі. Відбудеться вона через дві години.

Вона клацнула пальцями і десь збоку екрана висвітилась схема шатла.

— Збираємось у прохідній зоні. Точка на ваших картах уже повинна була з'явитись. Тож чекаю всіх на екскурсію.

І вже перед самим завершенням запису Касі нахилилась ближче до камери й хитро всміхнулась.

— І до речі… не загубіться тут у перший же день. Шатл великий. Дуже.

Закривши відео, зрозуміла що таких створінь ще ніколи не бачила. Її впевненість у собі просто накочувалась лавиною й відчувалась навіть через екран. Повна моя протилежність. Трохи здивувавшись такій думці, пішла приводити себе до ладу.

Швидко змивши в душі напругу останніх днів, ще на кілька секунд завмерла під теплою водою — не бажаючи знову повертатись у метушню.

Одягнувши сіру форму, мимоволі згадала білосніжну форму сержанта. І чомусь одразу подумала що теж хочу таку.

Уважно слідкуючи за картою щоб справді не загубитись, нарешті дійшла до призначеного місця — і одразу зрозуміла що майже всі вже зібрались.

З першого ж погляду було видно наскільки сильно всі поділені на маленькі групки які між собою майже не контактували. Хтось стояв лише зі своєю расою, хтось із тими з ким дружив ще з комплексу. У повітрі відчувалась легка напруга й незручність — усі ніби намагались виглядати спокійно але постійно озирались навколо.

Слідом за мною до зали зайшов і Люк — якого випадково зустріла в коридорі дорогою сюди. Встигли лише переглянутись — і тут у залу ввійшла вона.

Всі погляди одразу перевелись на неї.

Касі мала той тип зовнішності який неможливо було забути після першої ж зустрічі.

Висока, струнка, із напрочуд легкою поставою — рухалась так спокійно й впевнено ніби весь шатл давно став її особистою територією. Білосніжна форма Академії сиділа на ній ідеально, темні вставки на комірі та плечах лише сильніше підкреслювали світлу шерсть на ногах і незвичну будову тіла. Коротка формена спідниця відкривала пухнасті ноги з темними копитами — через що Касі виглядала одночасно дивно, красиво й трохи небезпечно.

Її волосся одразу притягувало погляд — дуже густе, світле, майже сріблясте, спадало важкими хвилями й було заплетене у дві товсті коси настільки об'ємні що здавались майже нереальними. Кілька неслухняних пасм вибивались біля обличчя пом'якшуючи доволі суворий образ.

Вуха були великими й трохи видовженими в боки — постійно ледь помітно рухались реагуючи на голоси чи звуки навколо. А світлі зеленуваті очі дивились занадто уважно — ніби вона помічала значно більше ніж показувала.

На перший погляд могла здатися суворою — спокійний голос, рівна постава. Але варто було їй усміхнутись як весь цей офіційний образ миттєво руйнувався.

У її посмішці було щось живе. Тепле. Майже хиже.

Наче вона вже наперед знала хто з новачків загубиться на шатлі першим.

— Надіюсь, ви всі успішно добрались і ніхто не загубився по дорозі.

Промовивши це, Касі з легкою посмішкою подивилась кудись за спину.

— Хоча… схоже, все-таки хтось загубився.

Обернувшись, помітила якогось хлопця-Сіко якого раніше ніколи не бачила. Напевно з іншого сектора притулку. Виглядав трохи розгублено і явно поспішав.

— Ну що, розпочнемо екскурсію по нашій тимчасовій обителі. Потім у нас запланований сніданок після якого чекатиму всіх біля входу в медблок на повне медичне тестування.

Вона говорила все так само легко — але наступні слова вже прозвучали значно жорсткіше.

— Неявка прирівнюється до порушення уставу що карається у нас дуже суворо. Повний список правил, ієрархії та внутрішнього уставу Академії скину вам уже після екскурсії.

Останні слова пролунали без звичної усмішки і більше скидалися на справжню погрозу.

Інстинктивно захотілось оскалитись. Чомусь саме погроза від травоїдної раси зачепила найбільше.

Але стрималась.

Судячи з усього не всі змогли зробити те саме — кілька учнів одразу невдоволено перешіптувались між собою, хтось навіть почав тихо сперечатись.

Відчувши як хвіст знову почав жити власним життям і нервово бити по ногах, різко взяла себе в руки.