Глава 6 — Люк

Зовнішні панелі перемигувались синіми вогнями заливаючи коридор холодним світлом. Зібравши всю сміливість у кулак і голосно видихнувши швидко проскочив в екзаменаційний зал.

Сьогодні потрібно викластись на максимум. Не хочу щоб Нейя вважала мене зовсім безнадійним.

Натягнувши на обличчя звичну усмішку почав пробиратись між усіма стараючись не надто шуміти копитами по металевій підлозі. Навіть зараз тихе цокання все одно віддавалося в голові занадто голосно.

Так і не навчився ходити тихіше. Фіфі в мені перемагає завжди в найневдаліший момент.

Побачивши біля екзаменатора групу учнів мимоволі здивувався.

Ого. Скільки ж істот записалось на тактику.

На випускних екзаменах можна було самостійно вибирати дисципліни. Як постійно повторював наш куратор — це потрібно в першу чергу нам самим. Не хочеш усе життя просидіти на шахтах фермах або сміттєвих станціях — вчися й нормально оцінюй свої сили. За провалений екзамен знімали бали. Переоціниш себе — наприкінці циклу можеш просто не добрати рейтинг навіть на щось більш-менш пристойне. А якщо взагалі заб'єш на навчання — ну для таких у галактиці завжди знайдеться робота де не потрібно багато думати.

Круто що нас сьогодні так багато. Може хоч не буду сильно виділятись.

— Усі прийшли? А якщо хтось не прийшов — це вже його проблема. Інформація про місце й час екзамену була надана всім, — сухо проговорив екзаменатор оглядаючи зал. — Отже як проходитиме це дійство. Сьогодні перевірятимемо вас на симуляторі флотського зіткнення у відкритому космосі. Від того яку тактику ви оберете й як проведете бій залежатиме ваш загальний бал.

По залу одразу пройшов тихий гул.

Відчув як серце пришвидшилось. Симулятор. Добре. Це краще ніж письмовий.

— І не треба зараз нервово сіпати хвостами чи вухами, — фиркнув він помітивши реакцію курсантів. — Якщо програєте бій або втратите весь флот — нічого страшного. Ніхто не очікує від вас рівня адміралів. Тут перевіряється зовсім інше.

Він постукав пальцями по голо-панелі.

— Чуйка. Реакція. Здатність швидко приймати рішення. І головне — чи є у вас взагалі талант до тактики. Бо технічно навчити можна майже будь-кого. А от мислити під час бою — вже ні.

Мислити під час бою. Добре. Це якраз те що вмію — або принаймні сподіваюсь що вмію.

— У цьому нам допоможуть учні які вже здали екзамен із пілотського управління космічними льотними системами.

Сказавши це професор Кронін вказав своєю пухнастою лапою на групу старших курсантів що стояли збоку й дивились на нас із легкою поблажливістю.

Мимоволі перевів погляд на його лапу.

Назвати це рукою було важко. Але якось він нею керував цілим залом — і це вражало більше за саму лапу.

Фелрекси взагалі серед усіх рас Авіалони були найбільш схожими на тварин. Їхня раса вважалась доволі молодою і ходило багато дивних чуток про їхнє походження. Найпопулярніша — що перші Фелрекси народились від союзу кота й лисиці. Принаймні саме так говорили їхні старі легенди.

І що найдивніше — більшість Фелрексів досі щиро вірили у своїх древніх богів. Може й правильно. Хтось же має вірити в щось.

— Обирати вам напарника буде система жеребкування а то я вас знаю, — фиркнув Кронін.

На голоекрані позаду нього одразу відкрились два величезні колеса фортуни — в одному світились імена екзаменованих в іншому пілотів.

— На все воля Богині Долі.

Клацнув кігтем по панелі — і обидва колеса одночасно закрутились. Імена почали миготіти так швидко що в очах зарябіло. По залу одразу пронісся шум голосів і нервові смішки.

Встиг подумки попросити хоч когось із богів галактики про одну просту річ — тільки не Амбіод. Будь ласка. Хтось інший. Навіть сам професор. Навіть порожня капсула.

А потім на екрані різко спалахнуло моє ім'я.

Аж здригнувся від несподіванки.

— Таак… тут у нас Люк і Амбіод.

У животі моментально похолоділо.

Капздец. Я труп.

До цього його навіть не помічав. Схоже стояв десь позаду всіх — як завжди дивлячись на всіх зверху вниз своїми моторошними чорними очима.

Десь збоку хтось тихо видихнув із полегшенням. Хтось кинув у мій бік короткий співчутливий погляд і одразу відвів очі — ніби не хотів привертати зайву увагу.

Розумів їх. Провести з ним повний бій в одному симуляторі — вже звучало жахливо. А ще й віддавати команди.

Мене почало нудити.

Хлюпса мені в боти — неслухняні копита самі без дозволу мозку почали повільно переступати ближче до виходу. Схоже організм уже вирішив тікати сам. Розумна реакція насправді.

Перевів погляд з Амба який уже йшов у мій бік — на двері виходу. Серйозно задумався чи не втекти просто зараз.

— Овечка а куди це ти намилився?

Злість у його голосі буквально приморозила до підлоги.

Ну от. Навіть організм злякався більше ніж я. Тікати вже пізно.

— Ти ж не хочеш щоб через тебе втратив бали які нам пообіцяв цей кошак за все це дійство?

Нервово ковтнув і повільно обернувся. Амбіод вже стояв зовсім поруч — дивлячись своїми темними очима так ніби ще секунда і реально мене придушить прямо посеред залу.

— Втекти? Ні звісно.

Насправді його й не боявся. Просто втомився. Від його погляду від його голосу від того що він узагалі існував у тому самому просторі. Це була не ненависть — скоріше важка виснажлива втома від чогось що тривало занадто довго.

— Ну от і чудово, — криво посміхнувся Амб. — Пішли. Наш симулятор сьомий.

Озирнувшись навколо нарешті помітив великі симуляторні капсули за матовим склом. Стояли рядами вздовж стін підсвічуючись м'якими синіми індикаторами. Навіть повітря пахло металом перегрітою технікою й чимось дивно знайомим — паливом для кораблів.

Гарний запах насправді. Шкода що в компанії.