Глава 5— Правила виживання

— Ви знаєте, що наш Комплекс ізоляційного виховання «Астра-9» випускає найкращих випускників. Наші вихованці займають керівні посади у флоті та адміністративних установах! — професор Перог занудним голосом повторював свою улюблену пісню про досягнення нашої тюрми.

Пропускаючи його слова повз вуха, уважно спостерігала через вікно за внутрішнім двором — там працівники розвантажували вантажний космольот. Ящики один за одним опускалися на платформу за допомогою старих гравіпідйомників, навколо метушилися техніки у сірих комбінезонах, а над майданчиком миготіли червоні сигнальні вогні посадкової зони.

Навіть звідси було чути низький гул двигунів від якого ледь тремтіло скло.

Відчувши запах моря, машинально озирнулась.

Перог повільно проходився між учнями — його старий плащ тихо шелестів у тиші класу. Він терпіти не міг коли хтось відволікався під час лекцій, тому швидко натягнула на обличчя зацікавлений вираз і зробила вигляд ніби уважно слухаю.

Він сильно постарів.

Чула що на нього так впливає довга розлука з океаном. Темна шкіра на обличчі стала грубішою й сухішою, біля очей з'явилися глибокі складки. Важкий старий плащ висів на ньому мішком — ніби сам професор за останні роки схуд і зменшився. Навіть рухався тепер повільніше, без колишньої різкості.

Його жовтуваті очі ковзали по аудиторії з втомою істоти яка занадто довго прожила серед цих бетонних стін.

Але голос усе ще залишався твердим.

— Давайте ще раз розглянемо рідкісні раси та правила поведінки з ними, — занудно промовив він, повільно проходячи між рядами. — Щоб коли ви покинете ці стіни не ганьбили ні «Астру-9», ні цього професора.

Сперлася щокою на руку, продовжуючи дивитися у вікно. Запах солоного моря все ще ледь відчувався в повітрі.

І чим довше сиділа тут, тим сильніше здавалося що він належав не кораблю.

А самому професору.

Дивно. Ми всі тут були відірвані від чогось свого — він від океану, я від чогось чого навіть не пам'ятала. Можливо тому його лекції іноді звучали не як настанови а як розмова з кимось хто теж знає що таке бути не на своєму місці.

Хоча він звісно ніколи б у цьому не зізнався.

— І так, одна з найменш вивчених рас нашої Об'єднаної Спілки — це піксі, — промовив Перог, зупиняючись біля старого екрана.

Із тихим тріском проєкція ожила.

— Піксі. "Діти лісів Авіалони", — монотонно продовжив він поки на екрані змінювалися зображення зелених джунглів і дивних поселень серед гігантських дерев.

На екрані з'явилася істота з тонким тілом, гострими вухами та дивними світними візерунками під шкірою.

— Піксі мешкають у лісах різних планет Авіалони й майже не прив'язуються до держав або великих міст. Більшість цивілізацій вважає їх напівдикими. Хоча правильніше буде сказати — вони просто уникають суспільства.

Непомітно звузила очі.

Уникають суспільства. Цікаве формулювання. Ніби це їхній вибір а не наслідок того що суспільство їх просто не прийняло.

Нічого не сказала. Просто продовжувала слухати.

Перог повільно провів пальцем по панелі керування. Тепер на екрані збільшилися очі істоти — занадто великі й неприродно уважні.

— Піксі мають надзвичайно гострий слух, прекрасно виживають у дикій природі та майже не залишають слідів. Вважається що вони буквально відчувають живу природу й здатні орієнтуватися навіть у незнайомих лісах краще за будь-які навігаційні системи.

— Хлюпса мені в боти, я б таких у розвідку брав пачками, — не витримав Пірс з задніх рядів.

— Пірсе, — голос Перога став на тон нижче.

— Що? Я корисне кажу.

У класі хтось тихо засміявся.

— Багато хто працює провідниками, біотехнологами або розвідниками диких світів. Частина займається контрабандою рідкісних рослин, — сухо продовжив Перог. — Через свою ізольованість і небажання підкорятися державам піксі вважаються ненадійними союзниками.

Ненадійними. Подумки відзначила це слово.

Цікаво яке слово стоїть у моєму файлі. Напевно щось подібне.

На екрані мигнуло нове фото — невелике поселення буквально вросле в гігантське дерево.

— У них немає єдиного уряду. Більшість живе маленькими громадами або сімейними групами. Військову дисципліну вони переносять погано. Саме тому у флоті піксі майже не затримуються. Занадто волелюбні. Занадто… дикі.

— І тепер найголовніше, — він постукав пальцем по столу. — Правила поведінки при контакті з піксі.

На екрані з'явився червоний напис: "Уникати провокацій."

— Перше — не шуміти без потреби, піксі мають дуже гострий слух і погано реагують на різкі звуки. Друге — не торкатися їхніх речей, зброї або рослин без дозволу, це вважається серйозною образою. Третє — не намагатися брехати їм про місцевість або природу.

— Тоді Пірсу взагалі краще мовчати, — абсолютно серйозно прокоментував Горден, не відриваючись від своїх записів.

Клас вибухнув сміхом. Ледь стримала усмішку — Горден говорив так рідко що кожна його репліка звучала як вирок.

— Четверте — не намагайтеся обмежувати їхній рух без крайньої необхідності, замкнений простір викликає агресію або паніку. І останнє — якщо піксі погодився стати вашим провідником, не втрачайте його довіру. Другого шансу вам можуть вже не дати.

Непомітно занотувала це собі. Не на ехо-комі — просто в голові. Провідники. Розвідники диких світів. Зовнішня розвідка.

Можливо в академії піксі будуть. І якщо так — варто знати як із ними говорити.

Перог обвів клас важким поглядом.

— Бо в лісах Авіалони істоти зникають набагато частіше ніж знаходяться.

— Є питання? — навіть не дочекавшись відповіді, одразу змінив голограму.

На екрані з'явилися дві високі істоти з синюватою шкірою та яскравими пір'єподібними гребенями вздовж голови й шиї.

— Нейрі. Одна з найрідкісніших телепатичних рас Авіалони.

Голограма повільно оберталася дозволяючи роздивитися їх ближче. Вони й справді нагадували дивну суміш якоїсь істоти та екзотичних морських птахів — легкі тіла, плавні рухи, яскраві гребені схожі на пір'я, і занадто уважні очі.