Глава - 4 Не про світле майбутнє

Сьогодні отримала достатньо інформації щоб почати підготовку.

Знявши приїджений ехо-ком який нам видали на перших заняттях, покрутила його в руках. Пристрій мав усе — розклад, доступ до бібліотеки, оцінки, статистику прогресу. Занадто багато функцій для звичайного гаджета для навчання.

Трохи покопавшись у системі, швидко зрозуміла — ехо-ком не лише допомагає навчанню. Він постійно передавав геолокацію, а за потреби міг записувати навколишні звуки.

Тому користувалась ним тільки за межами кімнати. Тут же — одразу блокувала сигнал.

Розковирявши задню панель, витягнула свою власну розробку. Дістати деталі було нелегко — нам із Люком довелося і по звалищах лазити, і пробиратися в складські секції, і навіть дещо поцупити з класу сучасних технологій.

Дивно що досі не помітили зникнення частини деталей.

Хоча… можливо тут пропадало набагато небезпечніше за кілька мікросхем.

Глибоко вдихнула — відчула як усередині повільно наростає хвилювання. Такого не відчувала вже давно.

Щойно пристрій увімкнувся, переді мною відкрився доступ до внутрішньої мережі.

Жодної секунди не вагаючись, ввела запит:

«Імперська Академія Авіалон».

Екран мигнув.

А потім почав заповнюватися файлами.

Побачивши на екрані величезну космічну станцію розміром із маленьку планету — трішки очманіла. Чомусь по обличчю тієї стерви здалося що це якась закрита академія для таких як я. Але ні. Імперська Академія Авіалон виявилась одним із головних символів імперії — місцем куди мріяли потрапити істоти з усіх секторів. Величезна історія, найкращі викладачі, власні дослідницькі комплекси, бойові симулятори, ангари, полігони і навіть окремі космічні доки.

Мовчки гортала сторінки не вірячи очам.

Потрапити сюди було майже неможливо. У вимогах значилися не тільки ідеальні результати тестів — ще психологічна стійкість, високий інтелект, фізична підготовка, швидкість реакції та сумісність із нейроінтерфейсами. Деякі факультети приймали одного кандидата з кількох тисяч. Були навіть примітки про генетичні перевірки та багаторівневі співбесіди з ШІ.

Чим більше читала тим сильніше не розуміла чому мене туди відправляють.

Щось тут не сходилось. Як вони взагалі змогли мене туди пропхнути? Усе це пахло дуже погано.

Закривши вкладку, почала шукати відповіді. Пальці швидко забігали по клавіатурі прокладаючи звичний маршрут мережею — обхід захисту, підміна службового ключа, старий технічний шлюз.

За кілька секунд переді мною відкрилася система даних інтернату.

Швидко знайшла те що шукала — запит на фахівців від Імперської Академії Авіалон. Пілоти, штурмани, інженери, оператори навігаційних систем, фахівці зі зв'язку.

Цікавий список. Невже в них такий недобір на ці спеціальності?

Прокрутила нижче.

Далі йшли бойові напрямки — тактичні офіцери, командири ударних груп, пілоти винищувачів, оператори бойових дронів, фахівці космічного десанту, офіцери внутрішньої безпеки імперії.

Моє веселе здивування повільно почало зникати.

А потім натрапила на окремий файл із внутрішньою позначкою доступу. Після кількох хвилин злому система все ж відкрила його.

Усередині було всього кілька рядків — "Кандидати з високою адаптивністю", "Нестандартне мислення", "Стійкість до психологічного тиску", "Схильність до порушення системних обмежень".

Нервово всміхнулась.

— Ну звісно…

А потім побачила прикріплений список кандидатів. Моє ім'я стояло першим.

На секунду всередині навіть з'явилося дивне задоволення. Саме я підійшла. Любила складні виклики — а цей схоже був найнебезпечнішим у житті.

Але радість швидко згасла.

Різко давши собі подумки ляпаса, знову подивилась на список.

Ні.

Це не про престижну освіту і не про світле майбутнє. Академія просто шукала тих кого можна кинути туди куди інші навіть не полетять. Закриті станції, небезпечні сектори, контактні зони — місця де або виконуєш завдання або не повертаєшся взагалі.

І чомусь здавалося що саме це в Авіалоні називали великими можливостями.

Впавши на койку, почала аналізувати доступні дані. Прокручуючи все так і сяк — зрозуміла що поки вплинути на події не вийде. Та й навряд чи хтось на моєму місці зміг би.

Урешті дійшла висновку — потрібно просто вижати з цієї ситуації максимум. Взяти від академії все що вони можуть дати.

Поринувши у власні думки, навіть не помітила як заснула.

Останньою думкою було те що сьогодні так і не поїла.

Ледве продерши очі зранку, зрозуміла — повноцінний сон справді не завадить. Глянула котра година, швидко прикинула що можу не встигнути навіть на сніданок — плюнула на ранковий душ і щільніше натягнувши форму помчала до їдальні.

Жодного запаху справжньої їжі тут не було. Іноді чула розмови за іншими столами — від тих хто колись жив за межами цих стін. З їхніх слів можна було зрозуміти що їжа може не лише втамовувати голод а й пахнути, даруючи справжнє задоволення.

Приміщення заливало мертве неонове світло. Вихованці рухалися конвеєром підносячи браслети до сканерів роздавальних автоматів — ті з сухим клацанням видавали сірі термочашки з поживною сумішшю.

Їдальню заповнював постійний гул голосів. Камери були всюди тому дебоширити ніхто не наважувався — усі дорожили своїми балами які діставалися потом і нервами, а для особливо буйних завжди чекав карцер.

Навіть сама думка про нього досі викликала мурашки.

Взявши порцію, помітила Люка за дальнім столиком. Обминаючи присутніх підійшла до нього, поставила піднос і плюхнулася навпроти.

Лише тепер він мене помітив.

— О, привіт, Нейя.

— Ти чого? — здивовано подавилась, глянувши на нього.

Поводився дивно — сидів опустивши голову в тарілку і колупав сніданок так ніби намагався знайти там щось нове.

У відповідь лише кивнув на сусідній столик.

Глянула туди — аж скривилась.