Глава - 4 Не про світле майбутнє

Сьогодні отримала достатньо інформації щоб почати підготовку.

Знявши приїджений ехо-ком який нам видали на перших заняттях покрутила його в руках. Пристрій мав усе — розклад ,доступ до бібліотеки ,оцінки ,статистику прогресу.

Занадто багато функцій для звичайного навчального гаджета.

Трохи покопавшись у системі швидко зрозуміла — ехо-ком не лише допомагає навчанню. Він постійно передавав геолокацію а за потреби міг записувати навколишні звуки.

Тому користувалась ним тільки за межами кімнати. Тут же — одразу блокувала сигнал. Давно навчилась.

Розковирявши задню панель витягнула свою власну розробку. Дістати деталі було нелегко — нам із Люком довелось і по звалищах лазити і пробиратись в складські секції і навіть дещо поцупити з класу сучасних технологій.

Дивно що досі не помітили зникнення частини деталей. Хоча — можливо тут пропадало набагато небезпечніше за кілька мікросхем. Це місце таке.

Глибоко вдихнула — відчула як усередині повільно наростає хвилювання. Такого не відчувала вже давно.

Щойно пристрій увімкнувся переді мною відкрився доступ до внутрішньої мережі.

Жодної секунди не вагаючись ввела запит:

«Імперська Академія Авіалон».

Екран мигнув. А потім почав заповнюватись файлами.

Побачивши на екрані величезну космічну станцію розміром із маленьку планету — трішки очманіла.

Чомусь по обличчю тієї стерви здалось що це якась закрита академія для таких як я. Місце куди відправляють щоб не заважали. Але ні.

Імперська Академія Авіалон виявилась одним із головних символів імперії — місцем куди мріяли потрапити істоти з усіх секторів. Величезна історія найкращі викладачі власні дослідницькі комплекси бойові симулятори ангари полігони і навіть окремі космічні доки.

Мовчки гортала сторінки не вірячи очам.

Росс думала що відправляє мене кудись де мене не буде видно. А відправила якраз туди де все тільки починається.

Дякую стерво.

Потрапити сюди було майже неможливо. У вимогах значились не тільки ідеальні результати тестів — ще психологічна стійкість високий інтелект фізична підготовка швидкість реакції та сумісність із нейроінтерфейсами. Деякі факультети приймали одного кандидата з кількох тисяч. Були навіть примітки про генетичні перевірки та багаторівневі співбесіди з ШІ.

Чим більше читала тим сильніше не розуміла чому мене туди відправляють. Щось тут не сходилось. Як вони взагалі змогли мене туди пропхнути? Усе це пахло дуже погано.

Закривши вкладку почала шукати відповіді. Пальці швидко забігали по клавіатурі прокладаючи звичний маршрут мережею — обхід захисту підміна службового ключа старий технічний шлюз.

За кілька секунд переді мною відкрилась система даних інтернату.

Швидко знайшла те що шукала — запит на фахівців від Імперської Академії Авіалон. Пілоти штурмани інженери оператори навігаційних систем фахівці зі зв'язку.

Цікавий список. Невже в них такий недобір на ці спеціальності.

Прокрутила нижче.

Далі йшли бойові напрямки — тактичні офіцери командири ударних груп пілоти винищувачів оператори бойових дронів фахівці космічного десанту офіцери внутрішньої безпеки імперії.

Моє веселе здивування повільно почало зникати.

А потім натрапила на окремий файл із внутрішньою позначкою доступу. Після кількох хвилин злому система все ж відкрила його.

Усередині було всього кілька рядків.

"Кандидати з високою адаптивністю." "Нестандартне мислення." "Стійкість до психологічного тиску." "Схильність до порушення системних обмежень."

Нервово всміхнулась.

— Ну звісно…

А потім побачила прикріплений список кандидатів. Моє ім'я стояло першим.

На секунду всередині навіть з'явилось дивне задоволення. Саме я підійшла. Любила складні виклики — а цей схоже був найнебезпечнішим у житті.

Але радість швидко згасла.

Різко дала собі подумки ляпаса.

Ні.

Це не про престижну освіту і не про світле майбутнє. Академія просто шукала тих кого можна кинути туди куди інші навіть не полетять. Закриті станції небезпечні сектори контактні зони — місця де або виконуєш завдання або не повертаєшся взагалі. І чомусь саме це в Авіалоні називали великими можливостями.

Впавши на койку почала аналізувати доступні дані. Прокручуючи все так і сяк зрозуміла що поки вплинути на події не вийде. Та й навряд чи хтось на моєму місці зміг би.

Урешті дійшла висновку — потрібно просто вижати з цієї ситуації максимум. Взяти від академії все що вони можуть дати. І якщо вони думають що використовують мене — нехай думають. Подивимось хто кого.

Поринувши у власні думки навіть не помітила як заснула.

Останньою думкою було те що сьогодні так і не поїла.

Ледве продерши очі зранку зрозуміла — повноцінний сон справді не завадив. Глянула котра година швидко прикинула що можу не встигнути навіть на сніданок — плюнула на ранковий душ і щільніше натягнувши форму помчала до їдальні.

Жодного запаху справжньої їжі тут не було. Іноді чула розмови за іншими столами — від тих хто колись жив за межами цих стін. З їхніх слів можна було зрозуміти що їжа може не лише втамовувати голод а й пахнути даруючи справжнє задоволення. Не знала чи вірити цьому чи ні.

Приміщення заливало мертве неонове світло. Вихованці рухались конвеєром підносячи браслети до сканерів роздавальних автоматів — ті з сухим клацанням видавали сірі термочашки з поживною сумішшю.

Їдальню заповнював постійний гул голосів. Камери були всюди тому дебоширити ніхто не наважувався — усі дорожили своїми балами які діставались потом і нервами а для особливо буйних завжди чекав карцер.

Навіть сама думка про нього досі викликала мурашки.

Взявши порцію помітила Люка за дальнім столиком. Обминаючи присутніх підійшла поставила піднос і плюхнулась навпроти.