Глава 7: Кульмінація

Ніч спустилася на Тіньборг, огортаючи його густим туманом, але цього разу туман був не просто холодним і сирим — він світився легким сріблястим світлом від магічної енергії, що наповнювала повітря. Міські вулиці, що ще вчора здавалися звичними, перетворилися на арену, де магія і відвага звичайних людей мали визначити долю Ауримара.

Еліанна стояла на даху старого будинку, тримаючи в руках невелику сферу світла, що пульсувала ритмом її серця. Кожне її дихання відгукувалося в місті, немов резонанс магії, що ширилася довкола. Внизу, серед вулиць, де прості мешканці ховалися від небезпеки, стояли Тарвен, Лука і Люмін. Дракон кружляв над дахами, його крила блищали в темряві, а шляпа і окуляри додавали йому комічного, але водночас загрозливого вигляду.

— Ворог близько, — тихо промовив Тарвен, прищурюючись у бік головної площі. — Ворог знає, що ми тут, і він не промахне свій шанс.

— Я готова, — прошепотіла Еліанна, відчуваючи, як магія всередині неї наростає. — План спрацює, якщо ми будемо діяти разом.

На площу вийшов він — маг, що керував містом через артефакти. Його темний плащ розвівався від легкого вітру, а червоні спалахи магічної аури огортали його фігуру. Його очі світилися холодним світлом, а руки піднімалися для першого закляття.

— Сьогодні я покладу край вашим хитрощам, — промовив він голосом, що ледь долинав через туман. — І місто буде моїм повністю.

Еліанна підняла руки, і світлові сфери закрутилися навколо неї, формуючи магічний щит, що відбивав перші атаки ворога. Ілюзії, створені Тарвеном, сплелися з її магією, і ворог, намагаючись розгледіти справжню позицію героїв, вдарив об тінь, що рухалася окремо від реальних тіл.

— Час діяти! — крикнув Тарвен, і вони одночасно рушили.

Лука підхопив кілька каменів і, використовуючи свої швидкі лапки, кинув їх у ворога так, щоб відволікти його увагу від Еліанни. Кожен камінь, зачіпаючи магічну ауру, створював іскри світла, що переливалися у повітрі, мов маленькі вибухи.

Люмін підлетів високо над містом, крутячись у повітрі, і випускав зі своїх лапок крихітні світлові заряди, що розривали темні аури ворога. Він верещав, підстрибуючи у повітрі, і від його рухів здавалося, що магічний світ ожив, мов величезний театр світла і тіні.

— Використовуй свій страх як силу, Еліанно! — крикнув Тарвен, створюючи другий магічний бар’єр навколо площі.

Еліанна глибоко вдихнула, відчуваючи, як страх і рішучість переплітаються всередині неї. Вона простягла руки вперед, і світлові сфери, що кружляли над дахами, об’єдналися у величезний потік енергії, що злився в яскравий промінь. Промені світла розтягнулися в повітрі, освітлюючи міські будівлі, підкреслюючи кожну деталь — від тріщин у стінах до блискучих дахів з черепиці.

Маг спробував відбити атаку, але його темна енергія розпалася під натиском концентрованої сили. Він гаркнув, і червоні іскри вибухнули навколо нього, створюючи химерні тіні, що розпливалися по площі. Але навіть цього разу ворог не здався. Він підняв руки, і з його жезла вирвалися чорні стріли енергії, що пролітали повз щити Еліанни, влучаючи у будівлі і створюючи нові хаотичні ефекти.

— Люмін! — крикнув Тарвен. — Відволікай його, поки Еліанна концентрується!

Дракон рвонув у повітря, підстрибуючи та крутячись, випускаючи спалахи світла, що розсіювали темряву. Його маленьке тіло миготіло між променями магії, і ворог на мить втратив концентрацію. Саме цього вистачило Еліанні: вона відчула потужний потік енергії, що наростав всередині неї, і спрямувала його прямо на артефакт, який маг намагався контролювати.

Кристал засяяв у її руках, світло розірвало темні промені і вибухнуло у величезну хвилю, що пройшлася по площі. Мага відкинуло назад, а його плащ розвіявся, як темний туман. Площа заповнилася магічним світлом, і навіть прості люди, що визирали з темних вулиць, відчули силу, яка тепер належала героїні.

— Ми зробили це… — прошепотіла Еліанна, відчуваючи, як серце б’ється шалено. — Ми перемогли… принаймні поки що.

— Так, але це тільки початок, — тихо сказав Тарвен, дивлячись на місто, що тепер сяяло яскравим світлом магії. — Ми довели, що стратегія, дружба і довіра важливіші за будь-яку силу.

Лука і Люмін підбігли до неї, сміючись і підстрибуючи. Дракон, як завжди, додав трохи сарказму: — Ось так! Світло перемагає темряву! А я виглядаю при цьому неймовірно, правда?

Еліанна посміхнулася. Місто було осяяне магією, але тепер вона знала: не лише сила вирішує долю, а об’єднання, віра в один одного і рішучість змінюють хід подій.

Тарвен підійшов до неї, його погляд став більш м’яким і довірливим. — Ти зробила великий крок. Я радий, що можу довіряти тобі. І пам’ятай, що попереду ще багато випробувань.

Ніч над Тіньборгом була сповнена магії і надії. Промені світла, що розліталися від магічної битви, відбивалися у крихітних краплях туману, створюючи візуальний спектакль, що залишався у пам’яті назавжди. Герої зрозуміли: навіть у найтемніші моменти, коли здається, що ворог непереможний, віра один в одного і спільні дії здатні змінити світ.

Еліанна подивилася на Люміна, що кружляв над дахами, і посміхнулася. — Здається, ми справді готові до всього.

— А я готовий пожартувати на будь-якому полі бою! — викрикнув Люмін, розкручуючись у повітрі і створюючи спалахи світла, що переливалися на дахах і стінах.

Туман поступово розсіювався, залишаючи після себе спокій, але Еліанна знала: ця кульмінація — лише перша з багатьох битв. І кожен промінь магії, кожен сміх дракона і кожне серце, сповнене рішучості, створювали справжню силу, здатну змінити долю Ауримара.

Місто світилося. Магія кипіла. А герої були готові йти далі, адже їхня дружба і довіра стали сильнішими за будь-яку темряву.