Глава 4: Дракон-компаньйон

Міський туман густішав, огортаючи вузькі провулки, коли Еліанна, Лука і Тарвен обережно пробиралися до старого складу, де, за словами Тарвена, зберігалися підказки про розташування артефактів. Кожен крок лунав у порожніх кам’яних стінах, а тіні будинків здавалося, рухалися самі по собі.

— Будьте обережні, — тихо промовив Тарвен. — Тут можуть бути пастки. Маг, що насувається, не любить непроханих гостей.

Еліанна відчула, як її серце б’ється частіше, а руки починають тремтіти. Вони йшли вузькою аркою, коли раптом підлога під ними здригнулася. Дерев’яні дошки скрипнули і прогнулися так, що Лука не встиг відскочити — він провалився в темний отвір.

— Луко! — закричала Еліанна, нахиляючись через край ями, але зрозуміла, що не зможе дотягнутися до нього.

Тарвен різко кивнув: — Тримайся, він ще не зламав кісток, але нам потрібна допомога.

І тут з тіні пролунало тихе, але впевнене: — Ой, знову ці люди в халепі…

Еліанна підняла голову і ледве не впала назад. Перед ними стояло створіння не більшого за середнього кота, але з крихітними крилами, яскраво-оранжевою лускою і великими блискучими зеленими очима. На його голівці сиділа маленька шляпа, трохи завалена набік, а на мордочці — круглі окуляри, що дивно виблискували в тумані, і милий носик у формі сердечка. 

— І хто ти такий? — здивовано спитала Еліанна.

— Я — Люмін, ваш майбутній рятівник і джерело сарказму на сьогодні, — відповів дракончик, скривившись і махнув крихітними крилами. — Тож тепер ви можете подякувати мені за порятунок… або плакати, залежно від настрою.

Ще до того, як хтось встиг відповісти, Люмін зі стрибка кинувся в яму, підхопивши Луку своїми маленькими лапками. Його крила розправилися, і він здійнявся у повітря, виводячи хлопця на безпечну платформу.

— Ого… — промовив Лука, стоячи на твердій підлозі і намагаючись оговтатися. — Це… це був дракон?

— Так, і ще й із почуттям гумору, — прошепотіла Еліанна, дивлячись на нього з усмішкою. — Я не очікувала…

Люмін повернувся до них, трохи підстрибуючи, і з сарказмом додав: — Ой, дякую за комплімент. Я завжди радий, коли мене оцінюють за професійні здібності. А тепер рухаємося далі, і швидше, бо пастки не чекають ввічливо, як я.

Тарвен лише похитав головою, але в його очах промайнуло рідкісне легке здивування. — Справді… у нас тепер справжній компаньйон. І він, схоже, знає, що робить.

Еліанна відчула дивний прилив радості. Навіть у цій небезпечній подорожі, серед пасток і туману, маленький комічний дракон в шляпі і з окулярами приніс відчуття легкості. Його жартівливий тон і кумедні рухи змушували забути про страх і небезпеку, що чатували навколо.

— Ну що ж, — промовив Люмін, підстрибуючи на край ями і заглядаючи вниз, — давайте вже йти. Я маю ще кілька прийомів, які вам точно знадобляться. І не хвилюйтеся, я не кусаюсь… зазвичай.

Еліанна усміхнулася. Вона вже розуміла, що без Люміна подолати пастки магів і знайти артефакти було б майже неможливо. Маленький дракон став їхнім несподіваним союзником, і попереду їх чекали нові пригоди, небезпечні, яскраві та чарівні.

А туман, немов усміхаючись, розсіювався на їхньому шляху, залишаючи світлі проблиски, що відбивалися у лусці дракончика, нагадуючи, що магія Ауримара завжди поруч — навіть там, де її найменше очікуєш.