Глава 2: Несподіваний союзник

Ранкове сонце пробивалося крізь щільний туман, розсипаючи свої золоті промені на похмурі вулиці Сірого міста. Місто повільно прокидалося, а його мешканці, ще сонні і втомлені, поспішали по своїх справах. Еліанна, як завжди, йшла вузькими провулками, тримаючи Лука за руку, обережно оминаючи калюжі і купи сміття, що залишилися після нічної зливи.

— Ти справді впевнена, що нічого не повториться? — тихо спитав Лука, поглядаючи на неї з сумнівом. — Ти не боїшся?

— Я не знаю, Лука… — відповіла Еліанна, стискаючи кулаки. — Я сама не розумію, що сталося вчора.

Вони піднялися на головну площу, де вперше з’явилася справжня магія, і там, серед туману і старих фонтанів, стояв незнайомець. Він був високий, з темним плащем, що легким шелестом огортав його плечі, а в очах блищав непокірний розум. Його погляд пронизував простір, немов він бачив усе, що відбувається у місті.

— Тарвен… — промовила Еліанна сама до себе, впізнавши його з чуток, які носилися серед дітей району. Його знали як магічного наставника, який шукає сильних дітей, здатних оволодіти магією.

Лука злякано відступив на крок. — Це він? Той маг, що приходить за дітьми? — прошепотів він.

— Так… — тихо кивнула Еліанна, відчуваючи холодок у спині. Її інстинкти кричали, що довіряти йому поки що не варто.

Тарвен підійшов ближче, не поспішаючи, а його кроки здавалися впевненими і тихими одночасно.

— Вітаю вас, — сказав він голосом, який звучав водночас м’яко і владно. — Я шукаю дітей із особливими здібностями. Місто знає мене, але не всім відомо, що кожна сила потребує керівництва. Ви — одна з тих, хто може навчитися контролювати те, що носить у собі.

Еліанна відступила на крок, стискаючи кулаки. — Я… не хочу нікому довіряти. Особливо магам.

Тарвен підняв брову, але його погляд не змінився. — Твоє бажання зрозуміле. І все ж, обставини можуть змусити тебе діяти разом зі мною. Інакше загроза, що насувається на місто, зруйнує все, що тобі дороге.

Еліанна дивилася на нього, відчуваючи суміш страху і обурення. Вона не хотіла підкорятися, не хотіла ставати частиною чийогось плану. Але в її серці жевріла думка про Луку і всіх, кого вона могла втратити.

— Добре, — нарешті промовила вона, стримуючи подих. — Я погоджуюся… але тільки тому, що іншого виходу немає.

Тарвен кивнув і зробив крок назад, немов визнаючи перемогу, яку вона здобула над собою. — Тоді рушаймо. Час не чекає, а навчання починається одразу.

З того моменту Еліанна відчула, що її світ змінюється. Кожен звук, кожен рух у місті здавався важливим. Її серце билося швидше, ніж раніше, а в голові крутилися думки: «Що він від мене хоче? Чому саме я?»

Тарвен повів її і Луку вузькими провулками, у бік старого складу, де він збирав тих дітей, які проявляли магію. На вході стояла дерев’яна двері з металевими заклепками, а над нею висів вирізаний символ — знак, що світ магів був поряд, хоча й прихований від очей простих людей.

— Тут ми почнемо навчання, — промовив Тарвен. — Не думайте, що це буде легко. Магія — це сила, і вона потребує дисципліни. Кожне неправильне рішення може коштувати життя.

Еліанна кивнула, відчуваючи важкість цього вибору. Вона не довіряла йому, але розуміла, що разом вони можуть протистояти небезпеці, яка насувається на місто.

Лука похитав головою і тихо пробурмотів: — Я сподіваюся, що ми робимо правильний вибір…

Еліанна подивилася на нього і посміхнулася слабкою, але рішучою посмішкою. — Інакше ми не виживемо, Лука. Ми повинні діяти разом.

І коли вони ступили всередину складу, туман зовні розсіявся, залишивши після себе запах старого дерева, воску та магії. Відчуття, що щось важливе починається, накривало її з головою. Світ Ауримара більше не здавався сірим і похмурим — тепер він був повний небезпек, загадок і можливостей.

І саме тут Еліанна зрозуміла, що її пригоди тільки починаються, а союз із магом Тарвеном стане першим кроком до сили, якої вона ніколи не знала, що носить у собі.