Розділ 38

Айрелла

Мене виписали з цілительської, проте я часто туди навідувалася до Аяди та Рейгара. Він вже рвався додому, проте цілителі все намагалися дослідити вплив темної магії та пробудити дракона зі сплячки.

Допит Ліори Іріаном нічого не дав, вона вперто відмовлялася говорити, що за заклинання використала.

Я сиділа у Рейгара в палаті та спостерігала, як цілителі товпилися навколо, щось шепотіли, вимірювали та радилися одне з одним.

— Досить, — прогарчав Рейгар, різко відмахуючись від чергового цілителя. — Я абсолютно здоровий. Ми вже зʼясували, що, крім провалу в памʼяті та сплячки дракона, темна магія на мене ніяк не вплинула! Відпускайте мене, маю цілу купу справ.

— Але ж… — почав заперечувати цілитель, на що Рейгар нетерпляче сказав:

— Або ви мене відпускаєте, або я йду звідси самотужки, — нетерпляче відрізав він.

Цілителі розгублено переглянулися, але не мали вибору — довелося його відпустити. Щоправда, вони не забули попередити, що якщо він відчує погіршення чи незрозумілі симптоми, то повинен негайно повернутися.

— Ти такий нестерпний пацієнт, — засміялася я, обіймаючи мого дракона.

— Мені набридло тут відлежуватися, — пробубнів Рейгар і поцілував мене в ніс. — Складеш мені кампанію за обідом?

— Із задоволенням, — усміхнулася я і пішла за ним у відкритий портал.

Ми пообідали разом, у вітальні Рейгара, як часто це робили, насолоджуючись тим, що, нарешті, вибралися з цілительської. Під час обіду Рейгар поділився своїми думками:

— Я хочу сам допитати Ліору та зʼясувати, яке закляття вона використала.

— Я піду з тобою, — рішуче відповіла я. Я хотіла побачити її на власні очі, відчути її реакцію і зрозуміти, що насправді відбувається.

Рейгар трохи повагався, але потім кивнув.

— Добре. Ми підемо разом.

Ми вирушили до кабінету Іріана. Ректор підняв очі від документів, коли ми зайшли.

— Я чув, що тебе виписали, — сказав він, поглянувши на Рейгара. — Чим можу допомогти?

— Ми хочемо допитати Ліору, — почав Рейгар. — Я мушу знати, яке закляття вона використала.

Іріан зітхнув і підійнявся з-за столу.

— Ви впевнені, що це добра ідея? Вона мовчала весь цей час, і я не впевнений, що спроба допиту допоможе.

Рейгар кивнув рішуче й ми попрямували коридорами Академії, туди, де перебувала Ліора.

Рейгар

Ми з Айреллою та Іріаном увійшли до кімнати, де тримали Ліору під охороною. Вона сиділа на краю ліжка, стискаючи коліна, бурмочучи щось собі під носа. Здавалося, ніби вона чекала на когось або щось. Я жестом наказав Айреллі триматися за моєю спиною й зайшов першим. Іріан кивнув охоронцям, і ті закрили за нами двері. 

— Ліоро, до тебе прийшли, — повідомив Іріан.

Вона спочатку не реагувала, ніби не чула його слів. Та щойно побачила мене, стрепенулася. Її очі блиснули якоюсь хворобливою надією, і вона рвучко підвелася.

— Нарешті! — вигукнула Ліора, поспішаючи до мене. — Ти прийшов по мене, свою істару! Я знала, що ти не залишиш мене тут. Це все — помилка! Ти ж мене забереш, правда? Ми будемо разом!

Я застиг, не розуміючи, що чую. Моєю істарою? Ліора, вона втратила здоровий глузд? Це нісенітниця! Я озирнувся на Айреллу, моя справжня істара стояла неподалік. В її очах я побачив те ж саме здивування та біль. Мітка була на ній, я відчував, що вона — моя єдина.

— Ліоро, про що ти говориш? — запитав я, стримуючи лють, що підіймалася в мені. — Ти не моя істара.

— Ні, хіба ти не памʼятаєш мене! — вона зробила крок ближче, майже впритул, її очі горіли хворобливою впевненістю. — Я завжди була твоєю істарою. Ти кохаєш мене, а я — тебе. В мене навіть мітка твоя є.

І Ліора почала гарячково розстібати блузку, оголюючи груди:

— Ось дивися, твоя мітка, бачиш. В тебе теж є мітка на грудях. — У Ліори і справді була мітка, схожа на мою, але вона була холодна, чужа, хоч і дуже подібна до справжньої.

Моя лють закипіла ще більше. Як вона сміє це говорити?

— Ти божевільна, — прогарчав я, наблизившись до неї. — Що ти зробила? Яке закляття наклала на мене?

Ліора зупинилася. Її обличчя на мить зблідло, але потім вона нервово засміялася.

— Закляття? Ні, ні, ти просто ще не зрозумів. Я зробила це для нас. Я… твоя справжня пара.

— Ліоро, — я схопив її за плечі та підвищив голос. — Що ти зробила?!

— Н-нічого.

Я струсонув дівчину сильніше і загарчав, десь здалеку відчуваючи злість дракона, який не міг вибратися з павутиння сну. Дракониця злякалася та заговорила:

— Я просто хотіла, щоб ти забув її. Вона — це помилка! Моє місце поруч з тобою! Але ти виявився сильніший, ніж я думала, — вона намагалася виправдовуватися.

У цей момент з-за моєї спини визирнула Айрелла. Як тільки Ліора її побачила, її обличчя перекосилося від люті.

— Її не мало бути! — закричала вона, вказуючи на Айреллу. — Я все зробила правильно! Ти мав забути її! Морган дав мені закляття підміни істинної. Я повинна була стати твоєю істарою, а вона... вона мала зникнути! Це не повинно було бути так! 

Айрелла застигла, її обличчя зблідло.

— Закляття підміни? — прошепотіла вона.

Ліора глузливо засміялася:

— Так! Я погодилася служити Моргану в обмін на закляття. Він запевнив, що ти забудеш її, а я стану твоєю єдиною! Все було ідеально, доки вона не з'явилася знову!

— Ти зробила це, щоб змусити мене забути свою справжню істару? — прогарчав я, втрачаючи контроль. — Ти відібрала у мене пам'ять?

— Я зробила це для нас! — Ліора продовжувала кричати. — Ти повинен був бути зі мною, я б дала тобі все!

Більше не міг слухати цієї маячні. Все стало на свої місця. Ліора, керована своєю одержимістю, погодилася на угоду з Морганом, щоб змінити моє життя. Але істина пробилася крізь її темну магію, і тепер вона мала відповісти за свої вчинки.

Я нахилився до неї впритул та прогарчав: