Розділ 35

Рейгар

Тільки недавно розлучилися з Айреллою, а я вже скучив. Намагався поринути в роботу, приймати заліки, заповнювати нескінченні папери — це мало відволікати, але не допомагало. Замість цього час летів швидко, я й не помітив, як настав вечір. З кожною хвилиною сутінків почуття тривоги наростало.

Після нашої ночі з Айрі, наш зв’язок зміцнів настільки, що я відчував відлуння її емоцій. Моє серце стискалося від страху за неї. Щось було не так. Мій внутрішній дракон, Рей, гарчав всередині мене, закликаючи до дій.

Я не міг більше це ігнорувати. Айрелла в небезпеці, я відчував це всім своїм єством. Зосередився та потягнувся магією до маячка, який подарував їй. Слабкий слід. Ледь відчутний, але все ж чіткий. Її немає в кімнаті. І вона далеко від бібліотеки. Холодний страх та хвилювання за кохану здавлювали мене зсередини.

«Рейгаре, діяти треба негайно!» — гаркнув дракон всередині мене.

Моя тривога перейшла в гнів. Я не можу дозволити, щоб з нею щось сталося. Тільки не з нею.

Майже не думаючи, я відкрив портал, слідуючи за слабким відгомоном маячка. І ось я опинився в занедбаному підземеллі. Холод вдарив мені в обличчя, а на дверях переді мною виднілися магічні печаті, від яких випромінювалася темна, крижана енергія. Я був впевнений майже на сто відсотків, що це повʼязано з Чорним Гримуаром. Магія, що пронизувала підземелля, була надто потужною, щоб просто так увірватися. Потрібно було більше сил.

— Все не так просто... — прошепотів я, оглядаючи запечатані двері.

Замість того, щоб ризикувати власною необдуманою атакою, я миттю перенісся в кабінет Іріана. Він сидів за столом, переглядаючи якісь папери, але я не збирався чекати.

— Іріане! — гаркнув я, важко дихаючи від збудження і тривоги. — Підіймай усіх по тривозі! В Академії коїться щось лихе. Айрелла в небезпеці, я відчуваю це!

Іріан підняв голову, стривожено зводячи брови. Він ще ніколи не бачив мене таким розгубленим і наляканим.

— Що ти маєш на увазі? — його голос був зосередженим, але тривога в очах виказувала, що він зрозумів серйозність ситуації.

— Гримуар, хтось виконує якийсь ритуал з нього, темний ритуал… — продовжив я. — Айрелла десь у підземеллі. Двері запечатані потужною магією, і я не зможу самотужки їх зламати. Здогадуюся, що знайшов тих, хто викрадав адептів і Айрелла у них.

— Трясця! — вилаявся Іріан і подав тривожний дзвін, що означав бойову готовність всіх викладачів та старших курсів.

Ми зібрали загін з найкращих бойовиків та перемістилися до того місця, де я відчував магічний слід Айрі. Перш ніж почати ламати печатку на дверях, я попередив всіх:

— Ми не знаємо, з чим зіткнемося, але будьте готові до того, що вони намагатимуться пролізти у ваші мізки. Тримайте ментальні блоки.

Вони кивнули, а я відчував, як моє власне серце гупає з кожною секундою сильніше. Ми почали атакувати двері. Не знаю, скільки пройшло часу. Можливо, це тривало кілька хвилин, можливо годину, але кожен удар об двері був для мене нестерпним. Я відчував, як відголос емоцій Айрі слабшає. Моєму дракону це не подобалося, він шаленів всередині, дряпався, намагаючись вирватися назовні.

«Вгамуйся! Ти не допомагаєш» — гарикнув на Рея. «З нею щось не так, я відчуваю, як вона слабшає» — ревів дракон.

— Нумо, обʼєднаємо магічний потік і вдаримо разом, — скомандував я.

Ми зібрали всі сили. Кілька потужних об'єднаних ударів — і печатка нарешті не встояла. Зламалася. Двері розлетілися, і ми увірвалися всередину. Простір кімнати був наповнений темною магією, зловісною й важкою. Я побачив фігуру в центрі, що проводила ритуал. Збоку, в тіні, стояли ще дві постаті.

Я кинувся на того, хто стояв у центрі. Коли наблизився, зрозумів, хто це був.

Морган Кристоф. Колишній куратор «Аркануму».

— Ти... — вирвалося з мене, але не було часу на слова.

Я кинувся на нього з усією силою, але навколо нього вже був щит. І не тільки це — з боків з’явилися його помічники. Ліора. І п’ятикурсник, Зейн Таллар. Я здогадався, що це з ним бачили сусідку Айрелли та Аяди. Певно, зараз на ньому не було захисту, раз я зміг упізнати його.

— Ліора?! — Я побачив її обличчя, скривлене злобою. Вона стояла поруч із Морганом, а його магія захищала їх від моїх атак.

— Залиш її! — викрикнув Іріан, який теж увірвався всередину. Він разом зі мною відтіснив Ліору й Зейна, концентруючи сили на атаці Моргана.

Щити тремтіли, захист слабшав, і нам вдалося перервати ритуал. Але саме в цей момент Морган зробив те, чого я не очікував: він узяв під контроль кількох нелюдів, що прийшли разом із нами. Один за одним наші воїни падали під вплив темної магії. Іріан і я мусили захищатися, вирубаючи тих, на кого вплинув Морган.

Морган кинувся в останню відчайдушну атаку. Він промовив закляття і пожертвував Зейном, використавши його як живий щит. Темрява огорнула тіло хлопця, його обличчя було спотворене жахом. Я зціпив зуби, намагаючись стримати гнів, але не міг дати слабину. Зрештою, ми змогли знешкодити Моргана — його щит зламався, а він впав на коліна. Я кинувся до нього та закував його в антимагічні кайданки.

— Ви всі пожалієте! — шипів Морган, його очі палали якоюсь нездоровою жагою. — Ти, нікчемний дракон… Ви всі слабкі, я сильніше вас і я маю правити нелюдами. Я мав на це право.

Його голос був повний ненависті, але мені вже набридло його слухати. Одним рухом я наклав закляття мовчання і його слова обірвалися в повітрі.

Я обернувся, і моє серце затріпотіло. Айрелла. Вона лежала на вівтарі, бліда, але жива. Слава Каліону, вона жива. Я повільно підійшов до неї, намагаючись стримати емоції, що накочувалися хвилею.

— Айрі… — прошепотів я, простягаючи до неї руку.

Її очі раптом розширилися від жаху. Вона різко піднялася і закричала:

— Ні-і-і!

Різкий біль розірвав мене зсередини. Здавалося, що щось обпекло мою душу, забираючи сили.