Розділ 30

Айрелла

Рейгар повернувся і його повернення викликало в мені двояке почуття. З одного боку я була рада його бачити, бо страшенно скучила. З іншого — мене гризло відчуття провини, я боялася, що він виявить пропажу Гримуару і дізнається, що причиною цієї пропажі є я. Також, в мене буде менше часу на дослідження книги, але зупинятися я не збиралася. Будь-що-будь я дізнаюся, хто чинить зло в стінах Академії й не допущу зникнення нікого з адептів.

Сьогодні був вихідний, тож під стінами гуртожитку на мене вже чекав Рейгар, який запропонував провести цей день разом і поснідати в місті. Я залюбки погодилася.

— Привіт, моя Карамелька… кохана, — згріб мене в оберемок Рейгар і почав заціловувати мої вуста, шепотів слова зізнання у коханні, і те, як він шалено скучив.

Я плавилася в його обіймах і теж шепотіла у відповідь, що скучила.

— Більше ніколи не залишу тебе так надовго, якби не питання безпеки, нізащо б не поїхав.

Рейгар взяв мене за руку, підніс до губ та поцілував, потім переплів наші пальці і ми вирушили до міста.

— Що за питання безпеки? — з цікавістю зазирнула до його очей.

— Взагалі-то, це сюрприз, — усміхнувся мій дракон і похитав головою. — Я на радощах від зустрічі ледь не проговорився.

— М-м-м, тепер я буду тебе катувати, бо згораю від цікавості.

— Не вийде, Карамелька, я стійкий дракон.

— Навіть переді мною? — надула я губки, вдавано образившись.

— Перед тобою встояти набагато складніше, кохання моє. — сказав Рейгар і потягнув мене на себе, залишаючи на губах солодкий смак його поцілунку.

Снідали ми в ресторації, де було наше перше побачення. Цей день був наповнений поцілунками, жартами та теплими обіймами. Я гнала далеко від себе думки про Гримуар і вирішила, що обовʼязково зізнаюся Рейгарові про свій вчинок.

Вже сутеніло, ми повільно прогулювалися парком і зігрівали один одного поцілунками та обіймами.

— Шаленію від тебе, моя солодка Карамелька, моя істара, найбажаніша жінка на всій Феранії. Ти погодишся провести цю ніч у моїх обіймах?

Я трохи злякано глянула на Рейгара і він пригорнув мене до себе і тихенько сказав:

— Айрі, не бійся ми будемо тільки спати.

Він вдихав запах мого волосся і заспокійливо гладив по спині, а я трохи розслабилася в його обіймах. Тоді стала навшпиньки, обвила його шию руками і поцілувала, даючи мовчазну згоду заснути в теплих обіймах коханого дракона.

…Останні кілька днів ми з Рейгаром проводили разом кожну вільну хвилину. Після навчання я всіма можливими способами намагалася відволікти його від думок про Гримуар. Зараз ця книга лежала у моїй спальні, і мене непокоїло, що він міг будь-якої миті дізнатися про її зникнення з трезору. Але замість того, щоб хвилюватися, я фокусувалася на нас. Кожен вечір ми проводили разом — медитували, тренувалися, цілувалися — і це давало мені коротке відчуття нормальності.

— Ти виглядаєш виснаженою, Айрі, — сказав він мені, коли ми закінчували чергову медитацію.

— Нічого страшного, просто багато навчання, — намагалася я відмахнутися, хоча знала, що це не так.

Ми знову тренувалися із посохом. Він обіймав мене ззаду, допомагаючи правильно тримати зброю, і кожен раз моє серце починало битися частіше.

— Ти молодець! Вже набагато краще справляєшся, — прошепотів він, торкаючись моєї шиї губами, коли ми закінчували вправу. Його дихання було теплим і від цього по моєму тілу пробігла хвиля насолоди.

Я повільно повернула голову і наші губи зустрілися. Цей поцілунок був не таким, як попередні. У ньому було більше пристрасті, більше бажання. Я забула про все на світі, коли його руки обійняли мене міцніше, притискаючи тісніше, і наші тіла злилися у танці емоцій і відчуттів. Ми не переходили межу, але з кожним днем наші пестощі ставали все відвертіше, поцілунки пристрасніше і тримати оборону ставало важче. Рейгар помаленьку привчав мене до своїх рук на моєму тілі і до відвертих торкань.

Одного вечора, коли ми сиділи разом на дивані, я помітила, що мітка на моєму лікті майже повністю проявилася.

— Подивися, — прошепотіла я, показуючи йому руку. — Вона майже завершена.

Його обличчя засяяло від радості. Він обережно провів кінчиками пальців по мітці, ніби боявся стерти її.

— Айрі, ще трохи, і я зможу назвати тебе своєю офіційною нареченою, — його голос тремтів від щастя, а в очах сяяли іскорки кохання.

Я засміялася, відчуваючи, як хвиля тепла огортає мене від його слів. Але глибоко всередині тривога знову підіймала свою голову. Гримуар усе ще лежав у моїй валізі й кожного дня він усе більше затягував мене у свої темні таємниці.

В один з таких вечорів ми сиділи на кухні після вечері, Рейгар раптом серйозно подивився на мене.

— Є дещо, про що я маю тобі розповісти, — сказав він, його голос став напруженим.

Страх прокотився моїми венами і різко видихнула.

— Щ-що сталося?

Рейгар взяв мене за руку і трохи повагавшись відповів:

— Перед своєю поїздкою я розповів Іріану про Гримуар, твої видіння і підозри щодо зникнення твоєї сусідки. Іріан ініціював розслідування і поділився першими результатами.

Рейгар зітхнув і міцніше стиснув мою руку.

— Дівчину звуть Матильда Уоррен і вона дійсно зникла. Її не бачили в академії понад два тижні. Вона була стипендіаткою.

— Стипендіаткою? — перепитала я, хоча вже знала відповідь.

— Так, — підтвердив він. — І вона не єдина. За останні кілька тижнів зникли ще троє адептів. Усі вони мали сильний магічний резерв. І всі — стипендіати.

Моя голова пішла обертом.

— Виходить… — прохрипіла я, — видіння почали справджуватися. Рейгаре… — подивилася злякано і мене почало трясти.

— Т-щ-щ, Карамелька, я з тобою, все буде добре. Ми знайдемо їх. Скоріше за все вони на території Академії. І по тій інформації, що в нас є — хтось зі студентів замішаний у зникненнях.