Розділ 29

Рейгар

Мені нестерпно було залишати Айреллу на цілий тиждень саму, але Кіліан повідомив, що лунориту на чорному ринку немає і нам, все ж прийдеться відправитися у подорож до Аркентарі.

Якесь неясне почуття тривоги сиділо у грудях і я не знав, чи пов'язано це з Айрі, чи з майбутньою подорожжю.

Спустився зі сходів і підійшов до стійки коменданта. Я обіцяв Карамельці зʼясувати імʼя її сусідки і раз вже я тут, запитаю зараз.

— Добрий ранок, лір Вайсон.

— Добрий, добрий, — пробурмотів старий. — Що привело вас сюди, лір дʼАррель?

— Скажіть, хто проживає в кімнаті двісті два?

— Так, так, так — бурмотів комендант, гортаючи журнал. — Аяда келʼТареліан, Айрелла Геллант — адептки першого курсу та Матильда Уоррен — адептка пʼятого курсу.

— А як давно ви бачили Матильду?

Лір Вайсон на кілька хвилин задумався і промовив:

— Давненько вже не бачив. Не скажу точно, але більше тижня тому вона виходила з молодиком. Я чого її запамʼятав, бо вони були надто голосні, сміялися, загравали один з одним. Я їм зауваження зробив, що це гуртожиток, а не будинок розпусти! — Нахмурив брови комендант, стискаючи губи в тонку лінію.

Те, що я почув мені не подобалося. Це наштовхувало на думки, що видіння Айрі можуть бути правдивими. Треба терміново сказати Іріану і дізнатися все про цю Матильду.

— А хлопець? — з надією запитав я.

Комендант хмурився, тер підборіддя, а потім зітхнувши сказав:

— Не можу згадати, дивно якось… я зазвичай всіх запам'ятовую, особливо тих, хто живе в гуртожитку, а його не можу згадати.

— То може він тут не живе?

— Та ні, він був у формі академії, але от обличчя згадати не можу. — невдоволено пробуркотів лір Вайсон.

— Дякую, ви мені дуже допомогли.

Вийшов на вулицю і потер обличчя. Трясця, все це дуже підозріло.

Я направився до кабінету Іріана. Якщо хтось і зможе вжити заходів, то це ректор. Швидким кроком я пройшов коридорами Академії, а тривога всередині наростала. Це зникнення, невідомо, чи воно єдине, видіння Айрелли, Гримуар — усе перепліталося в моторошну картину.

Зайшов в приймальню, Ліни на місці не було, тому я постукав у двері і почувши запрошення зайти, відчинив стулки.

— Привіт Іріане. Мені треба серйозно поговорити з тобою.

— Що сталося Рейгаре? — підняв на мене погляд ректор, в його очах виднілася втома і роздратування. Ніколи ще не бачив його таким.

Я швидко розповів йому про те, що дізнався: про адептку, видіння Айрелли і підозри щодо впливу Гримуару. Кожне моє слово тільки більше дратувало Іріана.

— Чорний Гримуар, зникла адептка, видіння... — він скривився і потер скроні. — Тільки цього мені не вистачало!

Іріан відкинувся на спинку стільця і подивився мені в очі.

— Ти впевнений, що це саме Чорний Гримуар, про нього ходять легенди, але його ніхто не бачив.

— Я бачив, і навіть тримав його в руках.

Я розповів йому про пошуки, що ми провели, про пророцтво і про ритуали, які ми знайшли у книзі.

— Трясця, як це все невчасно. — простогнав Іріан.

— А, забув додати, подруга Айрелли, Аяда розповідала, що за нею хтось стежить. — Іріан насторожився і виструнчився, наче проковтнув палицю. — Ми вже знаємо, що одна адептка пропала, і Аяда може бути наступною.

Рейгар ляснув рукою по столу і загарчав.

— З тобою все добре? Ти якийсь нервовий.

— Та так, не зважай. Проблеми в особистому житті. — Махнув рукою Іріан. — Вся справа в жінці. Думав, що все під контролем, а тепер... Я накосячив.

— Накосячив, кажеш? — глузливо підняв я брови.

— Так, — він різко подивився на мене. — Не твої справи, Рейгаре. Зараз краще зосередьмося на цьому Чорному Гримуарі. Почну розслідування. Як звати зниклу адептку, ти знаєш?

Я кивнув і був радий, що він сприйняв мої підозри серйозно.

— Матильда Уоррен. Комендант бачив її понад тиждень тому. З хлопцем у формі академії, обличчя якого він не зміг згадати. І, Іріане, що б там не було, будь готовий до гіршого. Гримуар несе набагато більше небезпеки, ніж ми можемо собі уявити. Той, хто за цим стоїть дуже обережний і підступний. Нам не слід розслаблятися, я і так згаяв багато часу, розбираючися з цим самостійно

Ми ще трохи побесідували, я розповів йому, що мені потрібно відлучитися на тиждень і Іріан, знітившись, погодився.

— Гаразд, Рейгаре, я знайду тобі заміну, хоча ти міг попередити завчасно. — Сказав ректор, підводячись з-за столу.

— Вибач, до останнього сподівався, що мені не доведеться їхати. Але… — розвів я руками, — це стосується безпеки моєї істари.

— Розумію, обрана понад усе. Щасти тобі, друже, і будь обережним.

— Дякую.

Ми потисли одне одному руки і я вийшов з кабінету.

Повернувшись до маєтку, я почав збирати невеликий загін для подорожі в гори. Лунорит був рідкісним і складним у видобутку. Його можна було знайти тільки в глибинах гір Аркентарі, де древні створіння оберігали його від посягань.

— Ми вирушимо на світанку, — наказав я вірним мені драконам. Мої люди були готові до всього і це трохи заспокоювало. Але думки про Айреллу не залишали мене. Гримуар ставав небезпечнішим з кожним днем, і я не міг дозволити йому заволодіти її розумом.

Попереду нас чекала небезпечна подорож, але я не мав права зупинятися. Тільки здобувши лунорит, ми зможемо забезпечити їй захист.

Айрелла

Кожного дня після занять я поспішала до своєї кімнати, відчуваючи як нетерпляче б’ється серце. Чорний Гримуар тягнув мене до себе, немов магніт і я знала, що кожен раз, коли розгорну його, він відкриє нові таємниці. Шепіт спокуси ставав усе голоснішим, іноді він просто звучав у моїй голові навіть тоді, коли я ще не торкалася книги.

Я знову дістала Гримуар, сіла за стіл і відчула знайомий холод, що виходив від його сторінок. Сьогодні мені відкрилися нові заклинання — темні, старовинні ритуали. Один із них описував, як можна поглинути життєву силу іншої істоти й зробити її своєю. Інший, ще страшніший, говорив про поглинання чужої свідомості, знань та секретів. Шепіт ставав усе гучнішим, немов невидимий голос підштовхував мене спробувати ці заклинання на комусь. Кожного разу, коли це траплялося, кулон на шиї починав палати, ніби попереджаючи мене. Я зупинялася, важко дихала і відкладала книгу, але це не приносило полегшення. Я ставала дратівливою, неуважною. Мої думки поверталися до Гримуару кожної миті, коли я не була з ним. Навіть думки про Рейгара і його відсутність вже не займали стільки місця в моїй голові, як Чорний Гримуар.