Розділ 27

Айрелла

Рейгара не було всю солію, а на ранок лунелії* він звʼязався зі мною по магікому, його вигляд був стривожений, а голос напружений.

— Привіт, у тебе все добре? — запитала я, вдивляючись в кохане обличчя.

— Так, Карамелька, скучив за тобою. — Зітхнув Рейгар і потер долонями обличчя. — Я тут дещо знайшов про Гримуар. Тобі треба це побачити.

— Рейгаре, ти лякаєш мене. Все настільки погано? — від його напруженого голосу і стривоженого вигляду, в мене всі нутрощі переверталися і серце билося тривожно.

— Не погано. Ми з усім впораємося. Я хотів би запросити тебе на вечерю в наш родовий маєток, заодно познайомлю тебе з батьками. — Усміхнувся Рейгар.

— Е-е-е… — трохи розгубилася я. — Гаразд. Що мені вдягнути? Коли ти за мною зайдеш? — тараторила я.

— Айрі, Айрі, заспокойся, — усміхнувся Рейгар. — Це всього лише вечеря, все буде добре. Зайду о 17:00. Кохаю тебе, моя Карамелька.

— І я тебе кохаю, мій драконе. — Розірвала звʼязок і помчала в душ.

Я переживала, не дивлячись на всі запевнення Рейгара в тому, що це звичайна вечеря. Але це було не так, не кожного дня знайомишся з батьками свого обраного. Я знала, що Рейгар походить з достатньо давнього і шанованого роду драконів, і боялася, що не сподобаюся його батькам. Що вони хотіли в пару йому драконицю або когось більш знатного.

Вже о 16:00 я була готова і міряла кроками вітальню. Вона знову пустувала, бо Аяда пішла на побачення, а сусідки я не бачила вже давно. Дивно це.

Майже годину я нервово бігала вітальнею, то сідала на диван, то підскакувала і знову ходила туди-сюди, нервово поправляла свою оксамитову сукню кольору малахіту. Вона була закрита, але щільно облягала фігуру зверху, а від талії струмувала пишна спідниця.

Роздався стук у двері і я підскочила, у два кроки опинилася біля дверей. Зупинилася, зробила глибокий вдих і відчинила стулку. Рейгар стояв в темному костюмі та з букетом квітів.

— Привіт. Як же я скучив. — Видихнув чоловік і простягнув мені букет.

Я з вдячністю прийняла квіти і усміхнулася.

— Я теж страшенно скучила за тобою. — Стала навшпиньки, обвила рукою шию і поцілувала його. Як же я любила з ним цілуватися. Його губи ніжно пестили мої, язик акуратно проник вглиб і дражнячи переплітався з моїм. Серце застукало з шаленою силою, але вже не від хвилювання. Нехотя відсторонившись Рейгар оглянув мене затуманеним поглядом, прочистив горло й ніжно обіймаючи, промовив:

— Маєш чудовий вигляд, моя смачна Карамелька.

— Не бентеж мене, — грайливо стукнула його по плечу. — Ти теж гарно виглядаєш.

— Готова до вечері?

— Ні, — нервово усміхнулася, — але ходімо. Ми ж порталом?

— Так. Зі мною зручно подорожувати, еге ж, — граючи бровами засміявся Рейгар і відкрив портал.

Ми з Рейгаром вийшли до величного входу в родовий маєток його сім'ї. Велетенські двері, обрамлені витонченою різьбою, виглядали вражаюче.

Рейгар стиснув мою руку, і я відчула його тепло й підтримку. Ми разом перетнули поріг, всередині нас зустріло тепло і затишок. У просторому холі горіли магічні вогні, а на стінах висіли старовинні портрети предків.

— Гарно, — видихнула я.

Рейгар обійняв мене за талію і підштовхнув вглиб маєтку. Одні з дверей відчинилися і до нас вийшла пара. Батько Рейгара, був високим, з сильною статурою і пронизливими темно-синіми очима, які випромінювали мудрість і силу. Його чорне волосся було сивим на скронях, а постава була рівною й гордовитою. Але мою увагу швидко привернула його мати.

Вона виглядала так молодо, що спочатку я подумала, що це старша сестра Рейгара. Її довге, світле волосся спадало на спину, блискуче, ніби освітлене сонячними променями. Обличчя було бездоганно красивим — ніжні риси, великі очі кольору блакитного неба та м'яка усмішка. Вона була втіленням елегантності, та при цьому від неї віяло теплою турботою, яку важко було не помітити.

— Тато, мама познайомтеся з моєю істарою Айреллою Геллант. — Рейгар обіймав мене за талію і усміхався. Він був такий задоволений, мов міракс, що обʼївся сметани.

— Айрі, познайомся це Кайрен та Тіра дʼАррель, мої батьки.

— Айрелло, як приємно тебе нарешті зустріти, — сказала мама Рейгара. Її голос був м’яким, але водночас впевненим. Вона підійшла до мене й обережно обійняла.

— Дякую, — я трохи зніяковіла, але її доброта допомогла розслабитися. — Це честь бути тут.

Кайрен теж тепло усміхнувся, кивнувши мені.

— Проходьте до вітальні, ми вже зачекалися вас. — Глибоким голосом промовив лір Кайрен і показав рукою на двері.

Вечеря пройшла в невимушеній атмосфері. Ми сиділи за довгим столом у чудово прикрашеній залі, обмінювалися історіями й навіть трохи жартували. Я відчула, що вони справді раді мене бачити. Тіра була особливо уважною, розпитуючи про моє навчання, а Кайрен іноді вставляв дотепні зауваження, від яких Рейгар лише посміхався.

Після вечері Рейгар поглянув на мене і тихо прошепотів:

— Ходімо, я покажу тобі дещо в бібліотеці.

Ми попрощалися з його батьками, подякували за вечерю і я пішла за Рейгаром у величезну бібліотеку маєтку. Стіни тут були вкриті стелажами з книгами — від підлоги до стелі. Величезний канделябр освітлював кімнату м'яким світлом магічних вогників. Все навколо пахло старовинними книгами.

Рейгар підійшов до столу і взяв в руки старовинний фоліант в сріблястій обкладинці.

— Ось, поглянь сюди, — він вказав на розділ, де дивні слова постали перед очима.

Я нахилилася ближче, повільно читаючи, поки всередині мене наростало відчуття, що щось страшне і важливе зараз відкривається.

"Коли книга, сповнена пітьми, знайде нащадка свого творця,
Той, хто носить кров темряви, постане перед вибором:
Продовжити шлях, що веде до загибелі світу,
Або знайти світло в глибині власного серця.
Знання, здобуті з темряви, можуть занапастити Феранію,
Або, крізь вогонь і любов, дарувати їй порятунок.
— Це щ-що… П-пророцтво? — налякано глянула на Рейгара і він ствердно кивнув.